Армія Наполеона і медицина

Розповідь шоста. Про "відчайдушного різника"
Сам Наполеон називав Бородіно, або битву на Москві-ріці, найвидатнішою своєю баталією. Так, багато хто з солдатів, офіцерів, генералів покрив себе славою - своєю відвагою, шаблею та багнетом, своєю та чужою кров`ю.
Постає питання, хто ж з учасників битви виявився "найрезультативнішим" різником?
А ним виявився ось цей аристократичний чоловік.


Барон Домінік Жан Ларрей, головний хірург Великої армії. Під час і після Бородина за 36 годин примудрився власноруч зробити 200 ампутацій кінцівок поранених солдатів. Результативність, погодьтесь навіть побільше, ніж в якогось рубаки-кавалериста. Справа в тому, що цей досвідчений медик таку операцію, причому на вищому рівні майстерності, робив за 4-5 хвилин. Треба сказати, що невдовзі після битви великий гуманіст Ларрей (котрий примушував підлеглих лікарів однаково доглядати як своїх поранених так і полонених) дуже здивувався, коли у Москві отримавши від росіян записку "Своїх поранених ми залишаємо вам, сподіваючись на ваше людянісь", побачив що росіяни підпалили місто, залишивши горіти в деревяних халабудах тих самих скалічених солдатів, котрих звалили на його плечі.

Під час ендшпілю біля Ватерлоо, коли Ларрей за звичкою прямо під кулями латав поранених бійців, Веллінгтон сам віддав наказ не стріляти в сторону барона, сказавши "Ця мужність і відданість вже не з нашого віку..." Зате коли його схопили в полон прусаки, видатний хірург був нашвидкоруч засуджений до страти! Барона врятував лише його німецький колега-лікар - він пізнав Ларрея, і нагадав присутнім "суддям", що саме ця людина колись врятувала життя полоненому синові маршала Блюхера. Звісно після цього хірург був відпущений до Франції.

ПС. Теж про ампутацію. Хотів винести окремою розповіддю, але ці факти надто відомі, і вже не дуже цікаві. Хто був великим спецом в різанні живого мяса, так це іспанські гверільяси. В історії мало аналогів їх жорстокості у відношенні до полонених. Генерал Рене, зварений живцем, це лише верхня частина айсбергу.
Я багато разів передивлявся серію гравюр Гойі "Катастрофи війни", де видатний живописець змальовував жорстокість французських військ на території окупованої Іспанії. Так ось є така думка, що з цією гравюрою, названою "Яка хоробрість! Проти мертвих..." дон Франціско добряче злукавив. Адже з ймовірністю 99% тут він намалював саме "подвиг" рідних "героїв-гверільясів" проти захоплених французів.

Армія Наполеона і підораси

Так-так, про підорасів буде пост. А ви шо думали, при Напальйоні їх не було? Хоча віддамо належне жабоїдам, підорасів вони в той час не поважали й гноїли як могли

Розповідь п`ята. Про неаполітанців
По мірі завоювання нових земель, Велика армія поповнювалася рекрутами з приєднаних територій. Свої війська до лав французів віддавали італійці, єгиптяни, швейцарці, згодом вестфальці, баденці, саксонці, та багато інших. І якщо зі швейцарцями, котрі воєнні традиції мали в крові, проблем не було, то інші іноземні полки потрібно було ще довго муштрувати, вчити дисципліні та самовіддачі. В цій справі наполеонівські офіцери мали великі успіхи: ті ж вестфальські батальони на початку служби взагалі не вміли нічого, а вже за пару років їм довіряли як французам.

Та ось з ким в офіцерів Великої армії вийшла промашка, це з рекрутами Неаполітанського королівства. Сицилія на зламі 18-19 століть являла собою типовий Содом, скрізь грабунок, розложення й повальна підорастія. Проте люди в армії потрібні, і з Неполя ризикнули набрати один полк. При цьому дотримуючись традицій королівства - брати солдатів з... зеків та галерників! А більше й не було з кого.
Тут французські офіцери й зіштовхнулися з огидним явищем. Мало того, що сіцилійська сволота навіть зброю не вміла тримати, вночі ця наволоч лізла одна до одної! З цього приводу був виданий наказ - світло на ніч в казармах не гасити, а капралам не спати і пиздити хтивих неаполітанців нагаєм і чобітьми по печінці при першому ж підозрілому русі в бік сусіда. Офіцери блювали, але були вимушені муштрувати цей полк. Якщо содомізм вони все ж пригасили, то грабунок аж ніяк - у розквартированих поряд французських солдатів щодня пропадали цінні речі.
Роки за три, коли полк все ж вимуштрували й асимілювали з нормальними італійськими частинами, він начебто непогано проявив себе в Іспанії. Але коли Йоахім Мюрат, король Неаполітанський вирішив зробити на своєму острові ще один набір, і відіслати рекрутів до Іспанії, Наполеон заволав: "Скажіть королю (Мюрату), що мені в Іспанії не потрібні його війська! Та вони мені взагалі не потрібні!"

Армія Наполеона і казааачкі

Розповідь четверта. Пра казааачков
Смішно, але і досі російські історики свято вірять у велику роль даанскіх казааачков в поразці Великої армії в Росії. Ще смішніше те, що аби переконати в цій "величі" всіх і вся, ті самі історики і мемуаристи вигадали фразу, яку безсоромно приписали Наполеонові: "Дайте мені 20 000 казаааков і я завоюю світ!"
Звісно, Імператор ніколи в житті не казав нічого подібного, і навіть не мав у думках. І причини тому дуже прозаїчні. Просто пиздіти - не мішки ворочати, а саме пиздіти казааачкі і вміли краще за все. Розглянемо докладніше.
Вже 150 років російські і совіцькі історики люблять писати про епізод Бородинської битви, коли Кутузов здійснив ГЕНІАЛЬНИЙ хід, пустивши кааазачьі полки Уварова і Платова в тил французам і казааакі викликали ПАНІКУ в рядах Молодої гвардії Наполеона. Натомість, жоден французський генерал у своїх споминах не приділив цій атаці скількись вагомої уваги. Наскок казаааков був спокійно й організовано відбитий каре дивізії Дельзона, а війська Євгенія Богарне ледь з`явившись змусили казаааков дременути геть. Чи дивно, що Уваров і Платов стали єдиними генералами, котрих Кутузов після битви не представив до нагороди?
Найбільш об`єктивну оцінку казааачкам вжі після війни в своїх споминах дали генерали Пеле і Марбо: "Війсьа більш галасливі ніж ефективні".



Зате чим казааакі дійсно запам`яталися в тій кампанії, так це постійними грабунками і розоренням - при відступі росіян, від Смоленська до Москви не лишилося селища, де б не попрацювали загребущими лапами казааакі. Ну а при відступі вже Великої армії і настав їх зірковий час - нападаючи на найслабіші, відсталі з`єднання, вони рубали французів, коли ті не чинили опору, і тікали як тільки їм нав`язували відкритий бій. А слава кааазацкая з`явилася так - генерал Платов, що спав і бачив себе графом, роздава підручним і просто балакливим підлабузникам награбоване в обозах майно, щоб ті на весь світ трубили про "подвиги кааазацкава атамана Платава", і головне - якнайбільше перед командувачами армії. Як результат, 1813 рік Платов зустрів вже графом.

Як приклад активної діяльності казаааков приведу епізод відступу французів. Порядком ослаблена дивізія маршала Нея, форсуючи Дніпро, виявилася всього в кількох кілометрах від великого табору казаааков, начолі з Платовим. Жабоїди спокійно перейшли ріку і були такі. Питання, чому казааакі не рушили з місця? Все прозаїчно - всю ніч перед цим Платов пив як віл, і в момент форсування спав. А будити його казааакі шось злякалися.

Армія Наполеона і бойова "солідарність"

Розповідь третя. Маршал маршалу вовк
Так-так, сказати, що маршали Наполеона відчували себе братами по зброї, було б перебільшенням, більш того - брехнею. Вони підставляли один одного, викликали на дуелі, "постукували" на колег Імператору. Проте мало що з цього зрівняється з "подвигом" маршала Бернадотта.

14 жовтня 1806 року. Біля Йєни Наполеон з основною частиною своєї армії громить прусаків, кипить битва. Одначе найцікавіше твориться не тут, а в кільканадцяти кілометрах від Йєни: в цей же час біля міста Ауерштедт 3-й корпус Великої армії під командою маршала Луї-Ніколя Даву витримує страшні атаки головної армії прусаків. Баланс сил більше ніж нерівний - 27 тисяч Даву проти майже 60 тисяч солдатів Фердінанда Брауншвейгського та маршала Блюхера. Французи, вишикувавшись в каре, зтікають кров`ю, але відбивають наскоки чорних ескадронів Блюхера, сам Даву як скажений носиться на коні поміж каре, і кричить своїм солдатам стояти до останнього.



В цей час всього в кількох кілометрах від січі спокійно себе почуває 1-й корпус Великої армії, під орудою маршала Бернадотта. Посильний від Даву благає Бернадотта приєднатися до битви, але у відповідь отримує: "Імператор не давав мені такого наказу". Даву чудово розуміє, що причина відмови - всього лише "професійні ревнощі" гасконця, й пропонує йому самому стати на чолі обох корпусів, приписавши собі перемогу. Проте Бернадотт незламний, його корпус не торкається з місця.
"Йобаний гасконський підорас!" сказав Даву і брудно вилаявся. І ледь дочекавшись, коли втомлені пруські ескадрони ослабили натиск на французські каре, маршал зкомандував атаку, й силами трьох полків вдарив по прусакам по всьому фронту. Ця неочікувана контратака просто розтрощила ворожі частини, армія герцога Брауншвейгського а разом з тим і всієї Прусії була практично знищена, причому за допомогою лише одного французського корпусу.

Ну а заздрісливому Бернадотту залишалося гризти лікті - з цього дня і до кінця Імперії Даву забив за собою статус кращого маршала Франції. Після цього інціденту Наполеон збирався віддати Бернадотта під трибунал, котрий його неодмінно засудив би, проте вирішив надати маршалу ще один шанс. За шість років Бернадотт "подякував" Імператорові, першим серед всіх маршалів зрадивши Бонапарта і виступивши начолі шведських військ на боці коаліції. Якщо хто не знає, то зараз на троні Швеції сидять нащадки саме гасконського зрадника.

Одначе в цій історії є інший цікавий момент, котрий історики чомусь рідко згадують. Розбивши старого герцога Брауншвейгського (котрий за кілька днів помер від отриманих в битві поранень),  Луї-Ніколя Даву фактично здійснив сімейну вендетту. Адже за 48 років до цього, підчас Семирічної війни, у важкій битві при Міндені, де прусаки розгромили французів, відзначився блискучими діями молодий генерал Карл Фердінанд, майбутній герцог Брауншвейгський. А з французського боку у дивізії Ларошфуко відчайдушно бився і був важко поранений лейтенант Жан-Франсуа д`Аву, батько майбутнього маршала.

Армія Наполеона і поляки

Розповідь друга. Про поляків
Хоча наші західні сусіди, тобто ляхи, фактично з перших днів хранцузької Республіки вірно служили жабоїдам, причому просто за ідею - бити австрійців, за свободу Польщі - хранцузи в цілому і Наполеон зокрема далеко не одразу проявили хоч якусь вдячність до вправних і хоробрих слов`янських бійців. "Марш Домбровського" , "навчив нас Бонапарт воювать", це все красиво, але от підчас Італійської компанії, один з французських генералів, рятуючи свою шкуру, спокійно здав австрійцям кілька польських батальонів.
Трохи пізніше, 1802 року, вже сам Бонапарт відіслав наявні польські війська на Гаїті, придушувати виступи Туссена-Лувертюра. З 2000 бійців в Європу повернулися 160...

І все ж навіть попри таке відношення, слава не втекла від польських добровольців, котрі згодом стали однією з найбільш шанованих частин Великої армії. А найяскравіша і мабуть найкривавіша сторінка цієї слави відкрилася для лядських уланів 30 листопада 1808 року, коли імперська армія начолі з власне Імператором, стрімко просувавлася до Мадриду але різко загальмувалася біля непрохідної ущелини Сомосьєрра. Тут і сталася мабуть найбільш феноменальна атака в світовій історії кавалерії.

Вузька ущелина проходила між двома грядами гір, котрі заздалегідь зайняли 6 тисяч легких іспанських стрільців. Власне в розщелині вони розташували 16 гармат, 4 батареї по 4 гармати на відстані зо 300 метрів одна за одною. І варто було французським частинам підійти до гір, як по ним відкривався шквальний вогонь, даючи знати "дуля вам тут, жабоїди, а не прохід буде". Наполеон, подивившись на такі танці, зкомандував адьютанту на ймення Сегюр - "Пускай туди поляків!" Ледь пролунав наказ, як вперед вилетів ескадрон з 150 уланів на чолі з капітаном Козетульським. Адьютант Сегюр (згодом академік, автор відмінних мемуарів) не зрозумів наміру імператора, але цілком розумів, що людей, здається, відсилають на смерть, тому честь офіцера змусила його й самому стати в ряди атакуючих. Проте Бонапарт знав, що робить, й самі улани усвідомлювали, що від них вимагається, і вишикувавшись в колону по 4, щодуху рванули прямо на першу іспанську батарею.

Перший залп знищив передову роту наступаючих, але вже за мить друга рота перескочила гармати і в шмаття розрубала й затоптала канонірів. В цей же час на поляків полився свинцевий дощ - працювали стрільці, що засіли в горах. Залп другої батареї відправив в історію ще частину уланів, проте наступні з остервенінням втоптали в пил ще кільканадцять гарматярів. Таж історія і з третьою батареєю, котра теж встигла дати залп.

На четверту батарею йшло вже не більше сорока вцілилих уланів з останнім офіцером поручиком Ніголевським на чолі. До батареї добралися близько 25 чоловік, проте й їх вистачило щоб назавжди покінчити з артилерією захисників ущелини і на дрібний мак посікти канонірів. Останні улани, зранені і контужені, потрапили вже під обстріл піхоти. Ніголевському дісталося дві кулі і девять ударів багнетом, проте, пройшовши через пекло, він таки вижив. Ну а по трупах польських кавалеристів в атаку вже мчали французькі частини, котрі тепер фактично без бою змусили іспанців взяти ноги в руки і мчати до Мадриду. Зі 150 уланів героїчного польського ескадрону, котрий відкрив Наполеону шлях до столиці Іспанії, в цій атаці загинуло 57 чоловік, всі інші отримали поранення і контузії.

Армія Наполеона і понторізи

Розповідь перша. Про понти.
Усім відоме ім`я сина шинкаря Йоахіма Мюрата. Всім відома його відморожена руйнівна хоробрість, повна відсутність воєнного хисту і... понти. Понтів в Мюрата було стільки, що інші 25 маршалів Імперії могли б взяти собі в Мюрата по жмені понтів і ще б чимало залишилось. Ніхто в армії не одягався так як новоявлений аристократ, ніхто не видумляв стільки ідіотських прибомбасів до уніформи, як то пір`я і шалі. Ну й таких красенів, як кавалерійський маршал теж було малувато. Коли його розстрілювали, Йоахім навіть попросив не стріляти по обличчю. Любив себе.



Та ось одного разу в дуже важливий момент ця любов до себе рідного круто підставила всю Велику армію і Імперію загалом.
Адже була в россійській ставці в Мюрата споріднена душа - генерал Михайло Мілорадович. Такий самий понторіз і посіпака, але з наявністю мозоку у череповй коробці. Ця відмінність і стала в пригоді Кутузову підчас відступу після Бородина до Москви.
Одноокий фельдмаршал-інтриган, знаючи, що його відступаючу армію переслідує кавалерійський авангард Мюрата, і напад цього хлопця по обтяженій пораненими колонні може обернутися катастрофою, одного разу, в якості парламентера відіслав до Мюрата... так-так саме Мілорадовича. Причому з багатими подарунками, у вигляді всілякого лахміття, що так полюбляв Мюрат. Як результат, замість просування авангарду до Москви французський маршал кілька днів пив як свиня з російським генералом, а Кутузов евакуйовував "бєлакамянную".
Чим обернулася для Наполеона ця затримка відомо всім. Не беріть у маршали понторізів.