AEG - інтелектуальна власність, капіталізм і електрифікація всього Райху

Вісник інтелектуальної власності на #Радіо_Хартман

Ви як робите рекламу, то робіть її так, щоб вона мене зацікавила і через 130 років, коли подивлю, ок? От як цей рекламний плакат 1888 року - задививсь і сам не помітив, як поліз шукати шось про нього, і натрапив пафосну гішторію, що показує: з інтелектуальної власності все ся починає, і нею ж ся закінчує.

Бо почалося все 1882 року з того, що німецький бізнесмен Еміль Ратенау придбав у Томаса Едісона ліцензію на виробництво у Німеччині дива дивного - ламп розжарювання. І поки сам Едісон у Штатах ще кілька років валандався по судах, воюючи за свій патент, у Другому Райху хвацький герр Раттенау спокійно заснував Німецьке Товариство Едісона, яке скоро отримало коротку назву AEG. Як і оця чудова фрау на рекламі, AEG дійсно мав під п'ятою всю Німеччину - спочатку електрифікувавши її, а потім перейшовши до виробництва того, для чого струм і потрібен, тобто побутової техніки. 

Далі пішли півстоліття слави - провідне місце на ринку (аж до того, що сам кайзер слідкував, аби AEG не став монополістом і Німеччина не залежала від однієї компанії), поглинання конкурентів, визначна роль у оснащенні німецької армії у Першу Світову, виготовлення небачених до того апаратів для зйомок Олімпіади-1936 у Берліні, нові патенти на винаходи в електротехніці - і всюди AEG, AEG, AEG.

Та от вже Друга Світова капітально підкосила електоргіганта. По-перше, державний контроль все одно не доводить до добра - співпрацювати з фюрером виявилось не так вигідно, як з кайзером. По-друге ж, після війни величезна частина виробництва ся лишила в окупованій Східній Німеччині. Довелося все починати майже з нуля. І здавалося б, навіть з цього провалля AEG знову повстав сильним і потужним. Проте аж настільки потужним, що перестав витримувати сам себе. Інвестиції у провальні проекти, роздутий бюрократичний апарат вже у 1960-х намітили нашій пані з плакату шлях до небуття. Терплячи страшні збитки, AEG дотягнув до 1990х, і зрештою руїни легендарної фірми були цілком викуплені гігантом сучасності - Electrolux.

Одначе, як то кажуть, "на зустрічі з лисицею історія Колобка не завершується". Я згадував, що всьому у бізнесі альфа і омега інтелектуальна власність? Купуючи сторічну фірму, у компанії Electrolux зрозуміли одне - ім'я AEG коштує в десятки разів дорожче, ніж її потужності. Тому сьогодні Electrolux надає перевагу тому, щоб продавати європейським, австралійським і азійським компаніям право на виробництво електротехніки під брендом AEG. Чим і кристуються одразу з-десяток фірм з усього світу, набуваючи ліцензію у хитрих німців. Electrolux все ж висловлює велику повагу до поглинутого конкурента, і й сам випускає побутову техніку під цим брендом - спеціально, виключно елітного ґатунку. 

А значить, хай динозавр електроіндустрії AEG і не існує у звичному вигляді, хай справа Еміля Ратенау і загнулася з роками, проте "ето всьо, ето всьо нє напрасно било". Красива реклама того вартувала.