Просто не міг не перекласти. Ібо це капець

За наводку на це свято величезна дяка go_thera

Дівчинка зі шкатулкою

Я трохи дивуюсь, якого біса серед кращих художників Неокласицизму так рідко згадують такого діяча як Гійом Сіньяк. Досить яскравий та самобутній художнік, що дуже класно малював жінок. Але ж знайти про нього якісь відомості фактично дуже важко.
Зате подивіцця яка картина - мені завжди подобалась.

Хвільм "Дантон". Я вазмущон

Як поціновувач історії Французської революції, вирішив нарешті подивитись фільм Анджея Вайди "Дантон" (1982). Здогадайтесь, про кого.
І от шо я хочу сказати. ДА ЙОБ ЖЕ Ж ВАШУ ДИВІЗІЮ, АНДЖЕЮ ЯКОВИЧ!!! Як можна брати на роль Дантона, вибачте, блять Жерара Депардьє???????? Коли це наш Жерарчик був світочем психологічного портрету, бля?
Людину-глибу Дантона Депардьє грає з тіма ж замашками, з котрими за двадцять років виконає роль Обелікса, в відомій казці. Подивіцця у ці очі, і все стане зрозумілим


Наскільки ж програє цей образ - потужній ролі Дантона у виконанні австрійця Клауса Брандауера, в фільмі "Французська революція" (1989). Я б сказав - програє розгромно. Ось де справжнє Людинищще, нехай зростом і менше за ката Сансона (що й не дивно зважаючи на зріст Крістофера Лі).

 
Ну й до того ж. Яким би гарним актором не був Богуслав Лінда ("Камо грядеші?", "Охоронець для доньки") - його виконання Сен-Жюста це повна лажа. Проте знову таки - лише волею Вайди, котрий перетворив холоднокровного обвинувачувача Революції на істерика-студента, що боїться завалити сесію.

Тьху, Анджею Яковичу! Не чекав я такого! Добре, що в цілому цей фільм губиться серед ваших шедеврів.

Японська пропаганда: "Ти гівно, а не самурай, а ось на тобі!"

Скажу я кілька слів зараз за пропаганду.
Досить цікавий піддослідний матеріал нам в цьому плані дає Японо-Китайська війна 1894-1895 року. Японія на той час завершила хвилю індустріалізації, й побачивши, що під кімоно зявились чималі мязи, вирішіла розвязати перший великий військовий конфлікт в новій для себе ері. Таким чином під пиздюлі японського мілітаризму потрапив Китай, в котрого самураї зажадали забрати з-під контролю Корею.
Війна вийшла дуже брудною й некрасивою (хоча де вони є, ті красиві війни) - в гірших традиціях Японії. З одного боку барикад - повний безлад і загнивання китайської імперії, з іншого - підступність і жорстокість японців. Проте, війну треба якось виправдовувати і презентувати. Тому будь-який навіть рядовий вчинок того чи іншого офіцера моментально перетворювався на подвиг і приклад наслідування.

Тут японські живописці і вимушені були раптово перекваліфікуватись з малювання самураїв, вишень і гори Фудзі на пропогандистські малюнки зі зводками з фронтів. Власне головною задачею було - переодягти ідального японця, тобто самурая, зі старого шкіряного доспіху в новеньку офіцерську форму. От і подивимось що вийшло.


Смерть генерал-майора Одера в битві при Вейхайвеї. Насправді - ніхто не знає, як він загинув. Генерал сам очолив атаку своєї 11-ї бригади, далі кажуть, що скосило кулею, чи то зачепило осколками - проте ся здає художник Утагава Кокунімаса вирішив об'єднати тут взагалі всі варіанти смерті.




Японські розвідники на позиціях ворога. А китаєць же ж мабуть просто відлити відійшов...


Японський Матросов. Рядовий інженерного полку підірвав браму ворожого форту. "А пулі лєтяяяяяяяяят!"



Сон офіцера. Повертається от він додому з перемогою, а тут й дружина вже раком стоїть, а служниця саке несе. І сікура


А от це вже не сон. Масова страта полонених, як приклад гордості (!!!!!!!!!). А лише за 50 років за такі викрутаси вже Японію в свою чергу не пожаліють.


Благароднає сабраніє. А нє пєрєкінуцца лі нам у картішкі? Корнет Такігава, налийте саке!


Ну але ж без споглядання місяця і гір японського живопису не буває, хоч ти їх повбивай. Щоправда тут на іншому березі вогнища ворожої армії.


Атака другої армії при Порт-Артурі. Китайці зображені як лякливі таргани, тіпа стріляй не хочу


Осьосьо тобі! І до речі це дуже реалістично - китайці йшли на війну саме в такому лахмітті і з такою архаїчною зброєю.


Супермен-вікінг капітан Авата. Наче був серйозним фехтувальником - а значить ідеальний герой для пропаганди.


Атака японської другої армії на Цьзіньчжоу. Автор нам кагбе намєкає, шо японські бетмени несуть світло у варварські орди, що лишились на рівні розвитку 15 сторіччя.


Ну а це вже капітуляція. Причому знову-таки - одіж учасників цілком достовірна. Японці тут виглядають світочами цивілізації.


Власне такі листівки створювались кращими японськими авторами десятками й сотнями. Перемігши Китай, Імператор Муцухіто підготував підгрунтя майбутнього тріумфу у війні 1904-1905 року з Росією - і в тому числі, підгрунтя й ідеологічне.


А тепер просто гляньте, ЯКУ ХУЙНЮ в якості пропагандистського матеріалу штампувала царська Росія напередодні російсько-японської війни.

А потім була світова ганьба в війні й нищівна поразка від Японії в Цусімі. Пишуть історики - моральний дух підвів.
Взагалі, завершуючи, скажу, що в плані ідеологічного плакату царська Росія - одна з найгірших країн всіх часів. Більш слабких робіт ніж в імперських пропагандистів я не бачив ніколи. Зрештою, вони як і держава канули в Лєту - туди їм і дорога.

День варфоломіївської масакри

А між тим з нашим великим святом співпала ще одна цікава дата - як раз завтра виповнюється 438 років Варфоломіївській різанині в Парижі. Так, рівно в ці хвилини, але у 1572 році паризькі католики займалися ось цим:

картина латиського живописця Карліса Гуна "Напередодні Варфоломіївської ночі".
Геніяльно, як на мене. Такий собі простий побутовий момент, за которим стоїть кривава лазня, що станеться за кілька годин.

А ось друга картина того ж Гуна з цієї серії. Це вже сама тусня пішла:

І, можливо, той самий чувачок каже: "Ну шо, тварино? Казав я тобі, не водися з гугінотами!"


Так я про шо кажу. Користуючись датою, подивився я фільм "Королева Марго" 1994 року з Ізабель Аджані і Даніелем Отеєм. І скажу я вам - кіно це просто щікарне. Як на мене - ледь не краща екранізація Дюма. Підбір акторів, костюми, сама гра - все виконано на найвищому рівні. І головне - на відміну від роману Дюма, сповненого романтичної нудоти й історичних наклепів, фільм лаконічний, жорстокий, динамічний і історично куди достовірніший за оригінал. З нього викинуто такого незрозумілого героя як де Муї, зате зявились цілком історичні граф Арманьяк і капітан гвардії де Нансей. Генріх Наварьский в виконанні Отея - просто вбивчий. Розпусна й божевільна атмосфера королівського двору передана неперевершено. Коротше, дивіцця, моя порада.




Ну й останнє. Я ненавиджу Алєксандра Дюма. Цілком свідомо стверджую, що це - Олесь Бузина свого часу. Мало хто настільки огидно потворив історію своєї країни. Хоча й не дивно - Дюма був негром, тому й ненавидів білу Францію. Але ж ось що дивно - змішавши з лайном королівський двір, обливши брудом найвидатнішого в історії французського політика Рішельє, Дюма одночасно героїзує такого собі де Бюссі. Тому питання до знатоків - що зробив де Бюссі у Варфоломіївську ніч?
Відповідь - під галас, вбив своїх братів і родичів, з котрими судився за замок Амбуаз.
Такий от романтичний герой.

Баскетбольна бійка - "зоряні войни" в Афінах!

Ох же ж давненько не радував мене улюблений вид спорту такими драками, яка сталась вчора в товарняку Греція - Сербія. Гарячі балканскькі пацани за майже рівного рахунку не дограли дві с половиною хвилини матчу, коли зірка збірної Греції Антоніс Фоцис вирішив попитатись в Мілоша Теодосіча "Якого хуя бля!!!???" підкріпивши питання тичком в морду. Молодий сербський талант виявився не надто лякливим і зарядив набагато габаритнішому грекові в обличчя, а потім мов під танк кинувся на здоровенного і страшного грецього ніггера Софокліса Схорцанітіса. Й понеслася січа - апефеозом розбірок баскетбольних грандів став удар стільцем від Ненанда Крстіча в шию Йонаса Борусіса, жаль, що серб промахнувся, цілив-то в ніггерську мавпу. Коротше, дивіцця обовязково.





Зрештою, судді відвели обидві команди в роздягальні, матч не було дограно.
А от у футболі такого не було б. Якби ці пацани були футболістами, то Теодосіч впав би від першого ж тичка, зображаючи смертельну агонію, Фоцис отримав би червону картку, і на тім історія б скінчилась

Рене де Шатійон, вєра, царь і атєчєство

Свого часу, переглядаючи красиву епічну казку "Царство небесне", я зовсім не пізнав в цьому ексцентричному дядьку, що по фільму зветься Рене де Шатійон, того самого кремезного скотта з "Хороброго серця", що був правою рукою Уоллеса-Гібсона. А це він.

Та я не про те. Кажу, що стараннями ірландського актора Брендона Гліссона, французський лицар Рене де Шатійон вийшов одним з історично найдостовірніших образів в фільмі, фактаж котрого кульгає на чотири копита. За виключенням того, що Рене не був тамплієром - роль Гліссона повністю відповідає реальній постаті де Шатійона.

А особистість це була вельми цікава, як хто не знає. Бідний лицар, не маючи статків в Європі, подався в Святу Землю, і вигідно одружившись там, відхопив дуже смачну частку Антіохії. Проте "удаль маладєцкая" в баняку грала й кипіла, тому з молодих років за Рене водилася погана звичка: регулярно порушувати всі пакти і домовленості між мусульманами та християнами Святої Землі, і грабувати ледь не кожен караван, що зустрінецця на шляху. В "Царстві небесному" це є. Одначе, буйний норов і тут не знаходив втіхи. Саме тому, за Рене де Шатійоном числяться кілька подвигів, що зробили його однією з наймерзенніших особистостей свого часу.

- 1156 року армія Рене напала на острів Кіпр - власність православної Візантії, союзника Папства. Тут він наказав своїм благародним воїнам згвалтувати всіх черниць, й відрізати вуха і носи всім священикам. Коли він зажадав від кіпріотів викуп за полонену знать, виявилось, що його солдати так розорили острів, що платити вже просто не було чим. Коли ж Імператор Візантії відрядив на Кіпр свій флот, де Шатійон зник з острова як і не було.

- 1160 року Рене де Шатійон грабував вірменські землі, проте потрапивши у засідку загримів у вязницю, де провів 16 років. Був випущений за наказом Саладіна.

- а тут найцікавіше. Знову вдало одружившись, Рене отримав в спадок місто Керак з його неприступними мурами. Тут в нього народилася нова оригінальна ідея: поклавши хуй на тонкий мир між муслімами та християнами, він вирішив спорядити флот, і Червоним морем діставшись Медіни ВИКРАСТИ ОСТАНКИ ПРОРОКА МУХАМЕДА. Питання - навіщо? Невже для того, щоб нанести страшний удар по підвалинам мусульманської віри? Та ні - все куди простіше. Рене збирався перевезти останки у Керак і брати з тисяч паломників непомірну плату за прохід. Зпочатку все було непогано, блискуче підготовлений Рене, і укомплектований місцевими піратами флот розорив все узбережжя Червоного моря, й майже дістався Медіни, аж доки рідний брат Саладіна, що мав флот в Середземному морі, не схопився і не переправив пішим ходом кораблі з Середземного моря в Червоне. Тут Рене знову поспіхом покинув територію де до того насрав.

- далі все відомо - знову десятки вирізаних караванів (наперекір проханням короля Єрусалимського й Раймона Тріполійського взятись за розум), і зрештою згвалтування сестри Саладіна. Ці дії призвели до війни між Саладіном та Єрусалимом, страшною різаниною лицарства в битві при Хаттіні й полоном для Рене де Шатійона. Як відомо, при Саладіні він тримався напрочуд зухвало і сміливо, що вивело з себе султана, котрий власноруч обезголовив гвалтівника своєї сестри. Ну а християнам у Єрусалимі з тих пір місця вже не знайшлося.




Історики одностайно звуть Рене відморозком, що зпровокував падіння Єрусалимського королівства. Всі історики, окрім... Та не повірите. Деяких російських. Наткунвся я вчірась на ісконно-канонічний сайт, котрий має заголовок "Национальное Возрождение России. С нами Бог!" І охуйний пацанчик Рене де Шатійон, як гроза мусульман, має на цьому сайті про себе очерк. Тепер дивіцця, що пишуть:

- За всю историю человечества мы знаем только одного дерзкого смельчака, который не побоялся бросить вызов всему мусульманскому миру и двинуть свои военные отряды на завоевание Мекки. Этим человеком был знатный французский аристократ эпохи крестовых походов граф Рено де Шатильон. (епік фейл 1 - флот його був укомплектований простими піратами , епік фейл 2 - не був він знатним аристократом!)

- Рискнем предположить, что негативное восприятие графа Рено в европейских работах, результат отсутствия христианской веры у самих авторов (а хулі ж - самі безбожники серед істориків!)

- і тепер найкраще: Рене Шатильонский погиб за Крест смертью мученика. А мы знаем, что кровь мученическая смывает все прегрешения. (етапіздєц, етапіздєц, етапіздєц!!!)

Ну й далі в тому ж стилі. Ну а мораль сієї байки така: ЯКІ БЛЯТЬ ЩЕ ПИТАННЯ СТОСОВНО КАНОНІЗАЦІЇ ІВАНА ГРОЗНОГО І СТАЛІНА??? Якщо Рене де Шатійон - то святий мученик, то Сталін, як я розумію, то взагалі равноопостольний чувачок. От так от - маразм крєпчал, но танкі наші бистри.