неділя, 20 червня 2021 р.

"Слава Франческо Баракки", Плініо Номелліні

 До реч вчора, тіко 100 років тому свій останній в житті виліт здійснив кращий італійський ас-винищувач Франческо Баракка, автор 34 повітряних перемог над австро-угорцями.

Саме цьому італійському герою ми зобов'язані нинішньою емблемою "Феррарі". На честь свого кавалерійського минулого Франческо намалював на фюзеляжі чорного коня, що стає дибки, і з тим ся прославив на всю Італію. За 10 років після того гонщик "Альфа-Ромео" Енцо Феррарі як міг віддав належне всенародному улюбленцю, нанісши чорного коня на свою автівку. А пізніше - і на всі боліди тільки-но створеної "Scuderia Ferrari".

Як саме впав чорний кінь Баракки, тоді у 1918, досі ніхто не зна. Одні кажуть, що збитий з землі, інші мов у повітряній дуелі. Треті стверджують, що був підбитий, а потім сам ся пристрелив, щоб в полон не втрапити.


Сьогодні ж - про данину пам'яті від італійських живописців. 1929 року відомий маляр Плініо Номелліні презентував картину "Героїчні крила. Слава Франческо Баракки". 

Як ми вже знаємо, італійські армії століттями потерпали від усієї Європи через своє невміння воювати. Проте коли в Італії знаходився свій герой - мало хто міг його перевершити. Символізм в цьому полотні є на кожному квадратному сантиметрі. В осиротілій піхоті, що оплакує пілота, який прикривав її з повітря, і яка зрештою лягає трупом без свого захисника. В кольорах одягу дівчат, що розносять славу по загиблому - одна у традиційних шатах у колір національного прапору, інша - у синьому вбранні Савойського королівського дому, що об'єднав Італію (і саме тому сьогодні італійські національні збірні досі грають у блакитних кольорах). І зрештою - у виразі обличчя самого Франческо, обставини смерті якого дотепер достеменно не відомі. Присвята ця вийшла не стільки трагічною, скільки по-італійськи яскравою і пафосною.

Ну а щодо власне художника - Плініо Номелліні (1866–1943) хоч і не належав до піднесених Дуче футуристів, владу Муссоліні прийняв з готовністю, і натхненно малював картини на кшталт "Шестя чорнорубашечників", на честь нових порядків і нової парадигми відродженої Італії. Робив це саме в такому урочистому, але не академічному стилі. За це поплатився вже після смерті, коли у 50-60-х його показово забули. Допоки італійські художні критики принципово не вказали суспільству, що нема чого надарма рокидуватись видатними живописцями. З тих пір Номелліні знову посів почесне місце в історії і в музеях своєї країни.

#Хартман_за_мистецтво

вівторок, 9 березня 2021 р.

Моделі і богині Уільяма Расселла Флінта

 Глава третя. А ви помітили, що ті, хто сто років тому кричав про сексуальну революцію на фоні революцій соціалістичних, і ті, хто сьогодні волає про недопустимість "сексуаліації" жінки - це за своєю ідеологією одні і ті самі люди? Пригадується історія, як в своєму ханжестві американська митниця знищила у 1930-х купу робіт "ню" видатного графіка і маляра Нормана Ліндсея - бо ж порнографія. Сьогодні цією американською митницею в нас є вже феміністки і інші ліваки.

Проте зараз не про Ліндсея, а про іншого годного художника - його сучасника і однолітка, можна сказати, його британського двійника, сера Уільяма Расселла Флінта (1880 - 1969).

Картина 1. "Суд Паріса". Певно за всю історію картин на цей сюжет знайдеться навіть не одна тисяча. Проте тільки Флінт здогадався зобразити Афродіту от саме так розслаблено і розбещено - впевненою у перемозі над Афіною і Герою, бо любов завжди перемагає мудрість і ревнощі. Як би дві інші красуні-богині не намагались переконати Паріса в протилежному. А особисто мені сей міф завжди нагадує одне - коли в реальному житті тобі доводиться обирати "хто на світі наймиліший", програєш завжди ти сам. Як програв і Паріс.

Картина 2. "Моделі для картини "Олімпійки"". В пуританській Англії сера Флінта теж звинувачували в тому, що він малює своїх красунь аж занадто відверто гарними. Флінт, не будь дурень, відповів на критику дією. Ми всі звикли бачити богинь на картинах, тож вони наче і несправжні. І звикли бачити моделей, що позують - але і вони часто дещо пластикові. Флінт пішов далі. Він намалював своїх моделей, що у невимушених позах розглядають картину, яку з них і намалювали. Побутово і від того по-справжньому. Скандалу не вийшло - Флінта все одно обрали президентом Королівської художньої академії. 




Францішек Жмурко, "Право першої ночі" (Primae Noctis)

Продовжить святкову галерею уродженець Львова, академіст Францішек Жмурко. Учень самого Яна Матейка 1892 року намалював примітне полотно "Право першої ночі" (Primae Noctis). 

Як безумовну удачу картини, звісно ж, приймаємо саму героїню, чия фігура так переконливо виражає сором і ніяковість ситуації, що підкреслюють абсурдність заглавного феодального звичаю.

Проте поряд з цим - і повний анахронізм у вигляді досить таки модернової шпаги кінця 17 ст., а вже ж ніяк не Середньовіччя. Як власне і надто шляхетний профіль нареченої, яка могла б опинитися в такому положенні хіба що будучи селянкою. І це натякає нам на нереальність такої картини. І на чисельні історичні розвідки, згідно яких - "Право першої ночі" як узаконений звичай не значиться в жодних документах, а в тих, де значиться - мається на увазі товарний викуп з нареченого за перевід селянки від одного пана до іншого. 

Відтак, за виключенням свавільних дій феодала, які безумовно мали місце, сам звичай нині здебільшого вважають вигадкою літераторів романтичної доби. Ну що ж. Сподіватимемось, що так воно і було? 


Якоб ван Лоо, «Молода жінка, що готується до сну»

 Друззя! У світлий празнік восьмова-марта маю невеликий меморандум для вас. Ітак,

- Оскільки в нашій країні буквально кілька років пам’ятали про те, що свято 8 березня, це не більше ніж комуністична агітка, колись піднята на прапор тими Кларами, Розами і Еммами, на совість яких в подальшому лягла кров сотень тисяч людей;

- Позаяк дуже швидко наші ранимі феміністки викрутили суть цього дня на те, що якби не протести гамбургських повій за виплату зарплатні матросам, то сьогодні жінки не носили б штані;

- Зважаючи на те, що для тих самих згаданих вище діячок найстрашнішим злочином проти людства є, вибачте на слові, «об’єктивація» - доходячи до того, що наші хоробрі тилові борчині гранту і гендеру звинувачували жінок-бійців ЗСУ у тому, що, прагнучи нагадати про свою жіночність, бійчині зробили фотосесію у нижній білизні (на що феміністки відкрили на героїнь свій хавальник зі словами: «Якщо ти солдатка, то воюй, а не займайся об’єктивацією!»);

- Так як 8 березня в його нинішньому вигляді це в тому числі і свято тих, для кого злочин також і «сексуалізація» жінки, тобто бажання самої жінки виглядати красиво і знати про те, що саме так вона і виглядає, рівно як і злочин нагадати жінці про це (сподіваюсь, ви в курсі чергової перемоги – подруга Багса Банні у новій частині фільму «Спейс Джем» не буде сексуалізована! Офіційно! Ура!);

- З урахуванням того, що ті самі борчині віднині регулярно проводять інспекції світових музеїв, жаліючись на те, що у жанрі ню представлено аж 86% голих жінок – від часів Відродження і до сучасного мистецтва, - що є гендерною дискримінацією і сексизмом (і їх не цікавить той факт, що живопис – це перш за все естетична категорія, а жінка природою створена красивішою за чоловіка навіть в очах самої жінки, тому логічно, що для задоволення естетичних потреб малюють здебільшого саме жінок);

- З тієї причини, що саме невинні витвори мистецтва свого часу стали об'єктом полювання з боку збочених фанатичок суфражисток (у роль яких, а не Першої світової війни, у встановленні рівності можливостей свято вірять наші сучасниці);

- Поєліку на цьому аккаунті люблять жінок і мистецтво,

Постановляю:

Сьогодні на честь свята під тегом #Хартман_за_мистецтво оголошується день об’єктивації і сексуалізації жінок. Тобто, день ню. Розраховуємо приблизно на п’ять дописів, тож не жалійтесь.

І наш перший герой і його героїня – нідерландський маляр Якоб ван Лоо. Пан ван Лоо був неабиякою особистістю. Мало того, що довелось йому стати одним з найталановитіших голландських художників середини 17 ст., він міг ще й натворити галасу іншими справами. Так, 1660-го року Якоб вставив в живіт фінку нечемному відвідувачу таверни, з яким мав неприємну суперечку. Поранення виявилось летальним, тому ван Лоо не чекав суду, а зібрав манатки і втік з Амстердаму до Парижу, звідки більш ніколи додому і не повернувся в силу заочного смертного вироку за вбивство. У Парижі маляра прийняли з почестями і славою, і саме там він заснував на кілька поколінь потужну мистецьку династію. 

Але ще за 10 років до втечі, тобто 1650-го, ван Лоо створив оцей шедевр «Молода жінка, що готується до сну». І це не специфічні жирові складки Рубенса, це і не ідеалізовані форми Веласкеса. Це, можливо проста покоївка, що приїхала до Амстердаму з якогось села, а втрапила на полотно – проте саме за рахунок майстерної передачі кольору і фігури, без гіперболізації і перфекціонізму, вона, як на мене, стала одним із найприродніших і найпривабливіших жіночих образів у живопису всього 17 ст.

Далі буде.



неділя, 21 лютого 2021 р.

Що значить "Фашизм нє пройдьот... Як перше кохання"?

Коли ми складаємо формулу "Бельгія + сюрреалізм", зазвичай в нас виходить "= Рене Магрітт". Одначе ж і в своїй вітчизні пан Рене був не єдиним пророком. Адже сам він високо цінував свою сучасницю, землячку і подругу Ракель Баес (1912 - 1983) з її вічно похмурим і пригніченим стилем. То давайте ся подивимо, що ж привело бельгійську красуню до цієї не властивої сюрреалізму депресії. 

Жила собі дівчинка Ракель - була вона художницею, малювала пейзажики, натюрмортики, виставлялася на експозиціях в Парижі, хоча жодної мистецької освіти і не мала. Був у неї нещасливий шлюб на початку 30-х, тож від чоловіка вона втекла майже одразу. 

А потім... У свої 23 роки наша Ракель зустріла його - ще молодого, але досвідченого політика Йоріса ван Северена, ветерана Першої Світової, засновника крайньо-правого бельгійського руху "Вердінасо". Рух цей хоч і був натхненний італійським фашизмом, та все ж певно більше спільного мав з іспанською Фалангою, тільки з місцевими особливостями. 

Роман молодої художниці і впливового націоналіста просто захопив сучасників - важко було відшукати більш закоханої і пристрасної пари. Присмачені відносини були і тим, що над одіозним ван Севереном постійно висіла загроза арешту, а потім і смерті (поки сам він намагався визначитись, чи він є бельгійським націоналістом, чи тільки фламандським). Так минуло 5 років щастя для Ракель. 

Поки 1940 року у прикордонному районі між Францією і Бельгією французька армія не зайнялася тим, що в неї на той час виходило найкраще - панічною втечею від німців. А тому французи поспішили захопити із собою всіх, кого вважали за підозрілих - десяток німецьких євреїв, десяток бельгійських комуністів, і кількох членів Вердінасо, в тому числі і їх лідера ван Северена. Всі заручники після кількох днів, проведених у підвалі вже на французькій території, були розстріляні без суду і пояснення причин, а французи з легкою душею продовжили відступ. Примітно, що хоча ван Северен і не мав якихось очевидних зв'язків з німцями, вже 1942 року ті провели розслідування масового розстрілу і вже самі поставили до стінки відповідальних за різанину французьких офіцерів.

От тільки Ракель Баес від того легше не стало. У 28 років життя для неї фактично закінчилось разом із життям Йоріса ван Северена, від втрати якого вона так ніколи і не оговталась. Вже після війни Баес познайомилася із всією відомою нам компанією сюрреалістів - Рене Магріттом, Андре Бретоном, Жаном Кокто, Полем Елюаром. Тут вона і вирішила, що все життя малювала не те і не так, і нарешті сама перейшла до сюрреалізму.

І хоч таланту рівня Магрітта в неї не було, проте навіть його вистачило, щоб не вдаритись у сліпе копіювання чужих робіт, а випрацювати свій власний дивний художній стиль. І як раз в ньому світ і побачив трагедію втраченого назавжди кохання Ракель: переважно її картини змальовували одиноких молодих дівчат у різних стадіях переживання власного відлюдництва, в оточенні гнітючих сірих тонів і голих стін, що контрастували із звичними яскравими широкими просторами на картинах інших сюрреалістів. 

І попри те, що зв’язки з богемою забезпечили її творчості відносний успіх, Ракель Баес його ніяк не жадала. Вона вже ніколи не вийшла заміж, не заводила довгих стосунків. Після 1961 року художниця оселилася у Брюгге подалі від усіх, де написала і видала книгу про кохання свого життя – Йоріса ван Северена, побудувавши її на їх листуванні. Малювала майже до кінця життя. Померла Ракель так само на самоті – 1983 року її тіло знайшли в неї вдома лише за два тижні по смерті, і, слідуючи її заповіту, поховали поряд із ван Севереном.  

 

Ракель Баес



"Видимий друг"

"Сміх"

"Новий рік"

"Перший урок"

вівторок, 9 лютого 2021 р.

Прогиб демократів під Китай - до чого тут інтелектуальна власність?

 І знову Вісник інтелектуальної власності на #Радіо_Хартман.

І сьогодні ми продовжимо наші демократично-китайські ізисканія – просто на той випадок, якщо хтось з вас, любі колеги і просто співчуваючі нашій справі, минулого тижня подумав, що стаття професорки Бостонського коледжу про «недопустиме засилля білих чоловіків-винахідників» не є чимось тенденційним. А простіше – профінансованим з Пекіну при посередництві демократичної партії США.

Так вже вийшло, що буквально минулого тижня речник МЗС КНР висловив надію на те, що Байден виправить помилки «найгіршого в історії США президента», і поновить роботу інститутів Конфуція у США, відновить обмін студентами і роботу у Штатах китайських медіа. Про вплив таких «обмінів» на витік інтелектуального капіталу із провідних країн, ми як раз напередодні говорили. Байден, будемо справедливі, поки не подає відповідних сигналів, зате їх подають наближені до демократів медіа. 

Так, вчора «прогресивний» американський економіст Дін Бейкер на шпальтах часопису The Nation розразився черговою агіткою на тему ролі права інтелектуальної власності у сучасному світі. І тут вже нікому не доведеться навіть шукати якийсь прихований підтекст, оскільки, як відомо, виборці Байдена, на яких розрахована стаття, не люблять шукати глибинні сенси – їм доводиться розжовувати і подавати все в максимально простому вигляді. Тож я навіть не прикрашатиму сам текст, назва якого говорить сама за себе: «Хочете обернути нерівність? Змініть правила інтелектуальної власності». Даю потезово. 

- Вже з місця у кар’єр: «Законодавство в сфері інтелектуальної власності є чинником нерівності у більшій мірі, ніж навіть зниження податків. А захист Америкою своєї інтелектуальної власності веде до холодної війни з Китаєм».

- Якщо ми всерйоз хочемо подолати нерівність – з практичної точки зору правильніше буде не давати людям надмірно збагачуватись. Але поки республіканці Рейган, Буш і Трамп знижували податки, збагачуючи багатих, збільшення термінів патентної охорони винаходів і охорони авторського права зробило їх багатшими в ще більшій мірі. Тепер гроші отримують ті, хто має навички у сфері програмного забезпечення, біотехнологій тощо. 

(адже люди, що мають якісь таланти, не повинні заробляти більше за інших – чи не так? Повіяло комуняцьким гівенцем?).

- Без своїх патентів і авторських прав Білл Гейтс ще досі працював би, аби заробити собі на життя. Багато міліонерів і мільярдерів були б набагато біднішими.

(що власне і є ідеєю справедливості для сучасного демократа і його БЛМ-виборця).

- За підрахунками автора, загальний річний прибуток, що генерується від використання об’єктів права інтелектуальної власності, складає близько 1 трильйона доларів. Тож хоча право ІВ стимулює інновації і творчу діяльність, монополію на авторське право і на винаходи варто зробити коротшою і слабшою, але при цьому і далі підтримувати творчість і інновації.

(можливо, економіст і розуміє, що далеко не кожен власник патенту автоматично стає мільйонером – проте його задача переконати читача в протилежному).

Від показної ненависті до багатих і трохи більш розумних чи талановитих, перейдемо до головного посилу статті:

- Джо Байден вже заявив, що Китай краде «нашу» інтелектуальну власність. Такі заяви створюють підґрунтя для потенційних конфліктів, які зовсім не в інтересах переважної більшості американського народу!

(нагадайте, до речі, панове українські демократофіли, кого ви там звинувачували в тому, що їм темники пишуть у Кремлі? Тут холодком не пройшлося по спині?)

- Лише мізерна частина з нас отримує дохід від інтелектуальної власності. Тож ми нічого не втратимо від того, що в Китаї порушать права на патенти «Пфайзер», або авторські права «Майкрософт». Якщо нас непокоїть нерівність, то нас взагалі не повинні хвилювати питання інтелектуальної власності.

- Зникнення робочих місць у США від порушень патентних прав Китаєм теж не повинно нас непокоїти. Головне – свої статки втратять багаті правовласники, і це правильно.

- Холодна війна з Китаєм, як і холодна війна з СРСР, є жахливою для більшості громадян США і всього світу. Виграти в цій війні ми не зможемо, бо економіка Китаю набагато розвиненіша за економіку США.

(що там по темникам?)

- Вашингтон повинен заборонити «Майкрософт» і «Пфайзер» позиватись до Китаю з приводу порушень прав інтелектуальної власності. Навпаки – ми повинні відкрити світу доступ до всіх своїх технологій.

(навіть не знаю, що тут і додати…)

- І хоча виглядає на те, що вакцини від COVID-19, розроблені в Китаї, не настільки ефективні як американські «Пфайзер» і «Модерна», а крім того, бажано взагалі знати, що собою являють китайські вакцини, та в умовах недостачі препаратів від «Пфайзер» - китайська вакцина для нас це краще ніж нічого.

- Висновок автора – право інтелектуальної власності не розвиває, а гальмує технології, а також веде до непотрібного конфлікту з Китаєм. Буде печально, якщо прогресивні політики продовжать цю лінію Трампа.

Знаєте, що саме смішне? The Nation – це вам не газета «Жізнь как она єсть». Це один з найстаріших часописів США, де матеріали не друкуються за принципом «аби забити місце». Ну і чи варто казати, що видання належить до кола демократичних медіа?

Висновок з цього огидного пасквілю пана Бейкера в напрошується найочевидніший (тримаємо в голові і попередні подібні публікації), так що і не варто розтікатись мислію по дрєву. Отримавши під дих від Республіканської партії, китайські комуністи ще раз осягнули, що без повального промислового шпигунства і доступу до чужих комерційних таємниць їх власний ринок інновацій в принципі не здатен на існування. І право інтелектуальної власності як таке досі залишається стримуючим фактором для розвитку тоталітарних режимів – яким би неочевидним не здавався на перший погляд цей зв’язок. 

Отримавши серйозні перепони до крадіжок інтелектуального капіталу США, сьогодні КНР намагається всіма силами повернути собі цей ресурс – про зв’язки американських демократів з Китаєм вже складені легенди, і нині такі Бейкери цілком усвідомлено переконують відповідну аудиторію в тому, що з Китаєм змагатись неможливо, і краще все віддати самим. Якщо республіканці, відстоюючи свої ділові інтереси, готові були за свою інтелектуальну власність вгризтися в горло Сі Цьзінпіну, то відчутна кількість демократів – що й приходила до влади не без допомоги КНР – сьогодні ладна віддати Китаю весь вітчизняний ринок інновацій. Чи готовий на це сам Байден – поки важко судити. Але можна судити про те, що інтелектуальна власність, вона як та сова з «Твін Піксу» - куди більша за те, чим здається.

P.S.: посилання власне на статтю https://www.thenation.com/article/economy/inequality-patents-taxes-copyright/



Як Едісон і Франклін стають ворогами американських "борців за рівність"

 Вісник інтелектуальної власності на #Радіо_Хартман

Якщо ви думаєте, що з цим світом все ще не так погано, то ні. Не думайте так. В пошуках новин зі сфери IP, наткнувся на статтю американської професорки. Азійського походження, зазначимо. 

Професорка несе нам страшну звістку. Виявляється, патентне відомство США і досі видає критично велику кількість патентів на винаходи... білим чоловікам. Вибачте, тут я сам ледь не запнувся. Мені неприємно навіть писати це жахливе словосполучення. Але так - ворогам людства і прогресу, білим чоловікам. Ситуацію авторка вважає неприпустимою - видача патенту білому винахіднику, це расизм і сексизм. Адже саме вони, оці кляті білі (чомусь. Чому?) більше тяжіють до сфери інновацій і винахідництва. Звідки саме взята расова статистика по виданих патентах, професорка не уточнює - але я точно знаю, що типовий американський патент і опис до нього не містять фотографії винахідника і графи "колір шкіри".

Корінь зла науковиця вбачає у тому, що уособленням винахідництва і технічного поступу у США і досі вважають Бенджаміна Франкліна і Томаса Едісона, а нині ще й Ілона Маска - білих і чоловіків. І це неприпустимо. Цю трійцю вже давно варто прибрати з публічного простору. А на їх місце поставити, наприклад, ну... Ну... Ну когось. Бажано не білого. Самі вигадайте, напружтеся - бажано так, щоб винахід "нового небілого обличчя" був за масштабом як в Едісона.

Зрештою, все стає трохи яснішим ближче до кінця статті. Коли професорка з відчуттям сорому і жалю згадує, як "у час, коли піднімає голову білий націоналізм", і колишній Трамп, і діючий Байден презирливо відгукуються про китайські інновації, не визнаючи розвитку китайського ринку інтелектуальної власності. 

Тим хто не знає, я повідомлю. В ході здобуття освіти у праві інтелектуальної власності ви так чи накше почуєте від викладачів десяток історій-попереджень про те, як комуністична партія Китаю займається фактичним тероризмом у сфері патентного права, нахабно присвоюючи собі винаходи як закордонних партнерів, з якими китайські компанії підписують угоди, так і напрацювання конкурентів - розсилаючи козачків по всім значущим і не дуже промисловим виставкам світу. Посилаючи студентів вчитися у розвиті країни. І от саме до скасування будь-яких пересторог щодо таких засланців і веде наша професорка. 

Не варто думати, що все так невинно - просто собі чергова стаття огалтілої чоловіконенавсниці-расистки. Після того, як Міністерство юстиції США минулого тижня пред'явило Ілону Маску обвинувачення в тому, що у пошуках робочої сили і мозку він надає перевагу громадянам США, дискримінуючи не-громадян, можете готуватись до того, що Китай почне вже всерйоз душити цей світ. В тому числі і руками коханого багатьма Байдена. Адже нічого страшного, якщо за розробку "Фалькону" візьмуться китайські робітники, чи не так?

Ну а поки професоркам бостонських коледжів ще належить прибрати з цього світу білих чоловіків. Так, просто принагідно.

P.S.: Посилання на феміністичну діч:
https://theconversation.com/the-iconic-american-inventor-is-still-a-white-male-and-thats-an-obstacle-to-race-and-gender-inclusion-145372