понеділок, 27 липня 2020 р.

Сальвадор Далі, "Рок-н-ролл" (1957)

А спорім же ж, шо ви не знаєте цю картіну Сальвадора Далі від 1957 року під назвою "Рок-н-ролл"? Сам художнік своє відношення до рок-н-роллу пояснив словами: "Я люблю все угарне, насильницьке і збуджуюче". А срані хіппі за 10 років потому, забувши завіти дядька Далі, тож гойсали на Вудстоку голяка (пророк!), але "насильство" якогось біса поміняли на "любов".


Софонісба Ангвіссола, "Портрет сестер художниці" (1555)

Про сєксізм, ніравінство і живопис

- Няню, ну нам і так з прізвищем не пощастило, так навіщо ж ви мені ще й ім'я таке вигадали, як для врага? Оно сестрам як на підбір хороші - Лючія, Європа, Мінерва, а мені...
- Замовч, Софонісба, і малюй сестер!

Мабуть такий діалог міг відбуватись між старою нянькою і першою в історії видатною художницею - Софонісбою Ангвіссолою - при написанні цієї картини у 1555 році. Да, невдале ім'я в дівчини-аристократки компенсувалося художнім талантом - зверніть увагу, що, малюючи своїх сестер і мамку, Софоблабла використала три різних стилі, шо й було високо оцінено тодішніми критиками.
Сама ця Соня, читайте вікіпедію, благополучно прожила 88 років, вдало одружилася, отримала визнаня, бабло, роботу в королів і герцогів. Зрештою, всі три її молодші сестри теж стали художницями. Далі до кінця 16 ст. виросла ще так скажемо "плеяда" малярок різної степені вдалості. Я до чого. Нєхір, як це прийнято, жалітись на то, шо жінок художниць мало, бо їх гнобили й не давали пробитись кляті чоловіки. Талант, як він є, пробивався так чи інакше. Просто якось так виходить, шо вміти відрізнити 10000 відтінків рожевого і вміти їх використати - то різні речі.
А от в чому гішторія Софонісби Ангвіссоли (бля, який жах) все ж показує непоняткі між двома статями, так це в обставинах смерті її матері. Читаємо: "Вона була найстаршою з семи дітей" - і далі "Мати померла рано, коли Софонісбі було всього п'ять років". Тобто - народити семеро дітей за 5 років. Ну й дійсно, чо ж це вона рано померла? (Сонька, як ви поняли, помилки батьків не повторила)


Дегенеративне мистецтво у Совдепії

А от до речі знову за "Дегенеративне мистецтво". Я тут був собі дозволив якось розпустить інтілігєнтські соплі за німецьку "виставку дегенеративного мистецтва" 1937 року, після котрої частина годних німецьких малярів залишилась без роботи, а їх твори були або законсервовані, або мусово продані колекціонарам, ну або в крайньому випадку знищені режимом. Не знайшов я в біографіях тих художників, хто б був засланий за мистецтво в концтабори (ну може просто не знаю чогось).

Так от для порівняння. На відміну від нацистських варварів, в вольнодишащєм Совку питання цього мистецтва було вирішено куди практичніше. Так, навіть не заглиблюючись в питання серйозно, ми можемо наспіх по вікіпедії знайти прізвища:
художники-авангардисти Вадим Комаровський, Густав Клуцис, Рудольф Древіньш, Роман Семашкевич, їх соратник мистецтвознавець Олсуфьєв, їх товариш письменник Іосіф Юркунас та інші (причому переважно латвійці, як то актриса Марія Лейко) після катувань були розстріляні на Бутівському полігоні в 1937-1938 роках, а всі їх доступні роботи знищено. Не кажемо вже про авангардистів, засланих по таборам. І ніяких вам виставок дегенеративного мистецтва, наївні німецькі мудаки!
(картина - портрет Олсуфьєва роботи Комаровського).


Еваріст Люміне, «Сини Хлодвіга ІІ» (1880)

Розкажу сьогодні про одну картіну з гішторією.
Загалом відомо, що в 19 ст. паризький Салон, тобто найпрестижніша щорічна мистецька виставка світу, часто гидливо відкидав роботи тих майстрів, котрих сьогодні знає і поважає весь світ, натомість даючи головні призи тим малярам-академістам, про яких сьогодні забули навіть в художніх колах. Коньюктура жорстоко карається часом. Ну хоча це й не значить, що ті самі обласкані Салоном художники були поганими майстрами, просто вони були «звичайними тваринами, в котрих все на місці», й угодливо не міняли тєфтєль с картошкой на катлєту с рісом.

Одним з таких призабутих живописців є і француз Еваріст Люміне, прозваний за любов до історичної тематики «художником галлів». Саме його картина «Сини Хлодвіга ІІ» й стала переможцем Салону 1880 року. Тута ви бачите на човні, що готується відчалити в нєвєдому даль, два нерухомі, хоча поки що й не мертві тіла – так, це оті самі сини. А що вони тут роблять, я зара й оповім.

Є така легенда, що десь так в 7 ст., доки франкський король Хлодвіг ІІ валандався у паломництво, два його сини замислили на батька недобре, - розповсюджували контри, підбурювали народ, шоб він нігадавал, запускали мишей в стратегічні склади зерна і так далі. Мати принців, королева Батільда, не будь дурепа, коварний задум швидко просікла, і вирішила, як справжня християнка, що долю нерозумних дітей, які так на батька таку хуйню кажуть (с) має вирішити Бог. Але, шоб вирішувать йому було трошки простіше, обом принцам перерізали (або ж спалили) сухожилля на колінах і ліктях, практично позбавивши можливості хоч якось рухатись, та й пустили на човні по хвилям Сени – любляча мамаша знала толк в конкурсах. Момент початку цього увлікатєльного круізу двох приречених братів у пекло і показаний на картині.
Але це ще не все.

СПОЙЛЕР 1

За тою ж легендою братів пожаліли і витягли на берег, а потім як могли виходили ченці Жюм’єзького абатства, що знаходилось нижче за течією Сени.

СПОЙЛЕР 2

Король Хлодвіг ІІ Лінивий помер щонайпізніше у віці 24 років, й найстаршому з його трьох синів на той момент було не більше семи років. Іншим – два і рочок. Всі троє згодом по черзі стали королями франків. Жюм’єзьке ж абатство було побудовано в ті ж роки, коли помер Хлодвіг, тож всю цю байку, датовану вже 12 ст. можна сприймати лише як вдалий позитивний піар, створений на замовлення того ж таки абатства. Хоча це ніяк не відкидає тої можливості, що аналогічна історія могла статися з кимось іншим, і скоріш за все вже без хеппі-енду

І ще трошки про саму картину. Еваріст Люміне довго думав, яку саме частину легенди втілити на полотні. І про деякі нестиковки з віком принців-бунтарів йому теж було відомо. Тож перший ескіз картини являв собою сцену власне перерізання сухожиль в розіп’ятої голої семирічної дитини «на глазах у матєрі» (імєнно так). Потім, втамувавши кровожерливість, Люміне намалював другий варіант – два хлопчики явно не бойового віку вже лежать у човні, на котрому у відчаї від зробленого фейспалмить і їх кат. Зрештою художник пожалів публіку і придав своїм героям неісторичного, вже недитячого віку, а інакше б пішов би зі своєю «Пилою 2» з того Салону прямо вслід за вигнаними імпресіоністами.





Живопис Гниловодська

В коментах намєдні піднялася цікава тєма за культуру Гниловодська. Рішив я копнуть трохи глибше і відкрив для себе таку штуку, котру раніше не помічав. Тож привітаю вас, дарагі поціновувачі живопису (котрий вам вже мабуть поперек горла став на цьому акаунті), шо відсьогодні чуючи слова "русскай живапісєц", ви можете сміятись і перепитувать "русскай хтоблять??" Ібо при лінивому розгляді ми побачимо, шо власне русскіх малярів, дійсно на шось годних, в Гниловодську було аж настільки мало, шо можна казать, що рускай живопис як такий взагалі не состоявся і з талантами у цього народу серйозний дефіцит (хоча хто в тому сумнівався).

Давайте не буду голословним - спробуйте осилити цей список еліти московитьского малярства 18-19 ст.

Власне з кого все почалося.
Константін Боровіковскій – українець з Миргорода
Дмітрій Лєвіцкій – українець з Києва
Антон Лосенко – українець з Глухова
Далі 19 ст.
Брати Константін, Владімір і Ніколай Маковскіє – поляки
Карл Гун – латвієць
Вячеслав Шварц – син данця
Іван Айвазовскій – вірменин Айвазян з галицьким вихованням
Александр Беггров – латвійський німець
Карл Брюллов – син француза Брюлло
Тімофєй Нефф – естонець
Ісаак Лєвітан – литовський єврей
Ілья Рєпін – українець
Фьодор Бруні – італієць
Генрік Сємірадскій – український поляк
Іван Крамской – ймовірно нащадок українців з українським вихованням
Ніколай Гє – француз
Архип Куінджі – грецький українець
Міхаіл Врубєль – польський данець чи данський поляк
Ну й Зінаіда Сєрєбрякова – напівфранцуженка Бенуа-Лансере, а про Малєвіча ви і так знаєте.
А були ще такі як Міхаіл Клодт, Юлий Клєвєр, Алєксандр Риццоні, Богдан Віллєвальде, Валєрій Якобі, Ісаак Аскназій а інші.
Ну от правда Васнєцов ні дать, ні взять все ж рускій, і дійсно геній. Але ж основну картіну ви, думаю, зрозуміли, чи не так?


Жорж-Антуан Рошгрос, "Смерть Вітеллія" (1883)


Хенрік Семирадський, "Християнська Дірцея"

Знову до питань національної ідентифікації.
Був такий художник-академіст Хенрік Семирадський, що народився в Харківській області, а похований в Кракові. Дивіться, як за то пишуть різні вікіпедії.

українська: український і польський художник
гниловодська: рускій і польскій художнік
польська: polski malarz
англійська: Ukrainian-born Polish painter
німецька: ukrainischer und polnischer Maler

Логічно, що Україна, Польща і гнила вода приписують генія саме собі, проте незалежні джерела орді шансів шось не залишають. В той же час я вже можу почути наших фейсбучних мудаків: "приписувати собі всіх відомих діячів це імперські замашки! нахуй, нахуй!" Здавалося б, до чого тут історія з Малевичем і Сікорським.