Якось блукаючи інтронетами, наткнувсь я на оцю гуманну і по-весняному світлу картіну хранцуза Жан-Поля Лорана. Здавалося б, хир поймеш, шо там твориться, но мабуть не так навіть цікава історія, як лучі добра і чєловєколюбія, шо випромінює ця сцена.
Гішторія сама по собі простенька. Як відомо, інститут римського папства за своїм благочестям не поступається сучасній рпц мп. А на кінець отого самого першого тисячоліття він взагалі був атомним адом - Папи купували свої посади, роздавали землі і бабло своїм "спонсорам", потім швидко і внізапно хворіли на випадковий суїцид чи на сокиру в голові, і так по колу. Аж тут прийшов до влади чесний папа Формоз, шо наче схотів вберегти паські землі від розбазарювання, но... Тоже захворів.
Його наступник Стефан, шо за генерального спонсора мав партію сполетського дому, конче потребував відміни кількох рішень Формоза, котрі не давали Сполетам остаточно розграбувати Папство. Тож Стефан вирішив, шо "Д - означає Духовность", і наказав викопать труп Формоза, аби всадити його в крісло і влаштувать показовий суд. За троном з напіврозкладеним трупом стояв дяк, і на всі пафосні звинувачення Стефана загробним голосом казав: "Так і так, то правда, я папа Формоз, парагвайський шпіон з 890 року, японський - з 892, зривав плани по підвищенню проценту жиров у маслі, визнаю, шо діяв во врєд папству, і всі мої накази є нікчемними".
Таким чином, духовность перемогла - накази скасували, а труп віддали на поталу хамам і викинули в Тібр. Тіко тут історія не закінчилась. Стефан чось не зважив, шо народ Формоза любив і живим, і мертвим (а тут навіть кажуть, шо як труп нівечили, то й небо розверзлося громом), і скоро сам опинивсь в тюрмі, де й швидко захворів. На асфксію з літальним ісходом. Ну а папство почерпнуло важливий урок. Наступники офіційно визнали, шо трупи не підлягають суду. Про всяк випадок. А картіна всьо ж годна.
