Швейцарець Ганс Ерні, 1909 року народження, був до біса хорошим графіком і непоганим спортсменом (лижі, хокей на траві, все таке). Малював смачно і яскраво, відчуваючи вплив свого знайомця Сальвадора Далі. Була в нього тілько одна проблема по життю. Навіть попри те, що всю Другу Світову Ерні у нейтральній Швейцарії провів у мундирі і з машингвером у руках, очікуючи можливого нападу і створюючи для війська нові типи камуфляжу, опісля війни він заразився небезпечним вірусом під назвою "комунізм". Ну не те щоб прям був правовірним комунякою, але мав досить явні зв'язки з марксистами і симпатизував московській імперії зла.
Як то і буває, опісля Будапешту 1956 року, наш Ганс кардинально переглянув свої погляди. Але Швейцарія все пам'ятала! А тому, навіть попри розкаяння, навіть попри весь талант, Ерні отримав майже 20-річний бан від офіційних виставок і великих замовлень. "Шо таке для мене оті 20 років?" - наче сказав Ерні, і таки дочекався свого зоряного часу.
Так, 1983 року Міжнародний Олімпійський комітет надав вже далеко немолодому майстру замовлення на 31 графічну роботу для Олімпійського музею - з символічними зображеннями різних видів спорту. Чи варто казати, що "графік+спортсмен+сюрреаліст" не міг виконати це замовлення погано? Відтак, сьогодні ми маємо оцю чудову "Олімпійську серію" Ганса Ерні, за яку він отримав купу винагород і світове визнання. Статичні міфологічні сюжети тут поєднані із динамікою сучасного спорту, вирвиглазними кольорами і явним спадком Далі (див. картину "Поезія Америки", наприклад).
Питання - а чому ж ті 20 років забуття для Ерні не виявились такими критичними? Тому що пішов в інші світи наш перевихований герой вже тільки 2015 року, у віці 106 років, трохи переживши свою 107-річну сестру.
Немає коментарів:
Дописати коментар