Томас Коул. "Шлях Імперії"

Не зважаючи на то, що про це є стаття на педівікії, в тому числі і на мокшенський, я всьо ж не втримаюсь, бо надто мені подобається ся серія з п'яти картин англійського пейзажиста Томаса Коула "Шлях Імперії". Сам-то Коул (1801 - 1848) не то щоб прям таки видатний маляр, бачили і краще. Проте ця серія з абстрактною ніколи не існуючою імперією йому вдалася на славу. Розберемо в деталях, певно що. Хай собі буде.

Картина 1. "Первісний стан".

Ну і де б ото тут була та сама Імперія? - спитаєте ви. І будете праві - нема тут а ні Зірки смерті, а ні дроїдів, бо люди тільки но вийшли з печер, і зрозуміли, що це непогано. Ранок криється туманом.

А от біжить головний мисливець свого племені, явно крутіший за всих інших. Певно це майбутній вождь, а може вже й діючий.

Й очевидно, справа в його племені йде непогано, диво дивне і калдунство вогню застеляє небо димом, і навіть можна сказати живуть люди в єдності з природою.

Щоправда, не всім від тої єдності користь - головний мисливець промаху не знає.

А от це просто кичера. Запам'ятайте її, це насправді головний герой серії.

Картина 2. "Пастораль".

І от вже вивітрилися дикі часи, проте навіть в цій ідилії, вже є про що задуматись.

Куди без новенького храму, якщо природа сама собою підказує багато богів, котрим можна приносити жертви?

Вже народився і постарів місцевий Архимед, що проложить шлях до наукового пізнання. Проте вже й патруль маленької держави виїздить боронити свої кордони.

А маленькі школоло вже захоплюються не якомось там всім звичним вогнем, чи ж то незрозумілими квадратиками Архімеда - а героями з мечами, й чекають, доки й самі візьмуть до рук замість дрючка меч.

І вже й не зовсім рибальський корабель сходить з непомітної верфи. Явно скоро попливе в напрямку того самого патруля.

Проте кичері то однаково. Вона стоїть.

Картина 3. "Розквіт"

З минулої картини явно пройшла не одна сотня років. Те, що колись було маленьким поселенням, зараз править світом. Будівництво, військова справа, релігія - все тут намішалось в яскравий коктейль. І десь-то в цій красі, вже не природній, зачаїлось прокляття.

Проте не буде за це думати тріумфатор, що урочисто в'їздить в місто, повертаючись з чергової вдалої війни. Слон, явно не властивий місцевій фауні, негри - це вже справжня Імперія, з колоніями і прокладеним переможним шляхом по планеті.

Пафос і гордість.

Тонни, тонни пафосу і краси.

Під ногами статуй - щити підкорених народів.

Плавучий пафос. Він усюди.

Аж тут за процесією слідкує і дружина Імператора. Так непомітно стає більше зелених кольорів в загалом червоній державній одежі. І вже є невеличкі конфлікти проміж "червоними" і "зеленими" дітьми. Колесо запущено.

І навіть нашого героя майже торкнувся цей пафос.

Картина 4. "Знищення"

Дис із зе енд, бьютіфул френд. Імперія у вогні, вона не витримала власної важкості, вулиці повні трупів, крові і насильства. Навряд чи хтось очікував на такий кінець

І от вона - найпотужніша частина всієї серії. Ця статуя явно була встановлена після чергової великої перемоги, можливо, після знищення іншої такої ж імперії - на честь майбутніх тріумфів, як знак моці і непохитності нашої абстрактної держави. Все скінчено і для істукана теж. Рука, що тримала меча, вже не здійметься.

ЗІ. Зрубане дерево на пьєдесталі певно значило для скульпторів уявну перемогу Імперії над природою і богами? Але ж людську природу не переможеш.

Тут йому буде видніше, як гвалтують місцевих жінок і ріжуть їх захисників.

Не врятується ніхто, хіба стрибай і розраховуй на швидку смерть. До речі, а хто ж руйнує прекрасне місто, га?

Ось вони - зелені і червоні, нищать одне одного до коліна.

І хтось з них на допомогу навіть покликав чужинців-дикунів, що й зіграло головну роль у краху Імперії. А їм, варто було увійти в багате місто, вже стало індиферентно, кого різати - червоних, чи зелених. Благо, місцеві і самі непогано вирішують цю задачу.

Кичера стоїть, і знову навкруги дим. Тепер вже як "немирний атом".

Картина 5. Запустіння.
Тут все ясно. Після руйнації пройшли роки, і де не нишпорь - людини на картині не знайдеш. Хоча сліди різанини і колишньої слави тут будуть видні ще довго.

і ти, білолиций,

По синьому небу вийдеш погулять,

Вийдеш подивиться в жолобок, криницю

І в море безкрає, і будеш сіять,

Як над Вавілоном, над його садами

І над тим, що буде з нашими синами. (с)

Пафос вже не той.

І олень повернувся, та й на щастя для нього полювати вже нема кому.

І тільки одне тут ся лишило незмінним.