Якось у середині 40-х років біля оселі видатного сюрреаліста Рене Магрітта присіла відпочити сова (не треба бути орнітологом, щоб зрозуміти, що то була північна плямиста сова, ЯВРПЩЯ). Художник ся дивив на сову, сова ся дивила на художника. Та й полетіла собі.
Але ці дивні гляділки не давали Магрітту спокою цілих два роки, допоки одразу по закінченні Другої Світової він зрештою не намалював картину "Сновида" або ж "Сомнамбула". Давши в клюва сові люльку зі своєї знаменитої картини "Це не люлька", і наливши їй смачного віскі.
"А чому власне Сновида?" - писав Магрітт своєму другові - "Ми всі звикли вважати сову мудрою. Але її мудрість в тому, що вона сидить і просто спостерігає за всім навкруг. Вона як той лунатик - живе цілком абстрагувавшись від навколишнього світу".
Се є правда. Ми кажемо собі "Борітеся - поборете", але подекуди обставини навкруг не питають нас, чи хочемо ми боротись, вони просто не залежать від наших зусиль. Тоді єдине розумне, що ми можемо зробити по життю, то взяти люльку, взяти себе у руки, спостерігати і чекати. Як сова.
