Як ми вже говорили, погано було бути хорошим художником при Гітлюшці, погано було бути хорошим художником при всьому совдепі, але… Добре бути годним маляром при Муссоліні. Бо будучи не навіженим диктатором, а все ж таки провідником свого народу (хай багато в чому і наївним), дуче розумів мистецтво майбутнього, розумів необхідність технічного і мистецького прогресу заради майбутнього, і в майбутнє намагався вести країну, аби не багато «але». І саме тому при ньому розквітнув для світового живопису унікальний італійський футуризм – стиль, за який десь розстріляли б, а десь просто дали б копняка з професії.
Тож не відкинуті, а навпаки обласкані владою у 1920-30-х, футуристи Італії свій патріотизм несли і далі крізь все ХХ ст. Один з таких – художник-довгожитель Тулліо Кралі, який одним з перших у світі подарував глядачеві екстремальне і захопливе відчуття польоту – майже від першої особи.
Сей етнічний хрват народився на території сучасної Чорногорії у 1910 році, але надалі все своє життя присвятив Італії – за будь-яких змін режиму в країні. Замолоду спробувавши сісти за штурвал літака Тулліо зрозумів – от тут, у кокпіті, у повітрі, в авіації і є вся романтика і любов його життя. Так, почавши малювати літаки і все, що пов’язано з польотом, Кралі увійшов у коло футуристів, з якого і не виходив більш ніколи. У 1930-х роках Кралі намотував кола над Італією за штурвалом винищувачів, потім малюючи навіть не стільки те, що він побачив, а те, що він відчув.
От як ці знамениті атмосферні картини, що роблять безпосередньо вас учасником польоту.
Але в першу чергу – рідну авіацію.
Ні, не воював – певно і не пустили б, бо надто цінували на батьківщині (про що говорить той факт, що ще до війни йому був наданий спеціальний дозвіл на безкоштовні польоти будь-якими італійськими авіарейсами, аби тільки малював). Але опісля війни не зрадив поглядам, будучи ведучим на радіо (в Каїрі, до речі), прославляв свого вчителя, засновника футуризму Філіппо Марінетті – друга і сподвижника дуче. І… власне, за що окрема повага, вже 1969 році довів свої переконання і цією чудовою картиною «Божественний вітер». Де незворушний пілот-камікадзе заливає власною кров’ю всю Азію.
Тож Тулліо Кралі і сам залишавсь незворушним, і своє довге післявоєнне життя провів у повазі, ставши легендою італійського живопису задовго до кончини у забезпеченій старості.
