Що значить "Фашизм нє пройдьот... Як перше кохання"?

Коли ми складаємо формулу "Бельгія + сюрреалізм", зазвичай в нас виходить "= Рене Магрітт". Одначе ж і в своїй вітчизні пан Рене був не єдиним пророком. Адже сам він високо цінував свою сучасницю, землячку і подругу Ракель Баес (1912 - 1983) з її вічно похмурим і пригніченим стилем. То давайте ся подивимо, що ж привело бельгійську красуню до цієї не властивої сюрреалізму депресії. 

Жила собі дівчинка Ракель - була вона художницею, малювала пейзажики, натюрмортики, виставлялася на експозиціях в Парижі, хоча жодної мистецької освіти і не мала. Був у неї нещасливий шлюб на початку 30-х, тож від чоловіка вона втекла майже одразу. 

А потім... У свої 23 роки наша Ракель зустріла його - ще молодого, але досвідченого політика Йоріса ван Северена, ветерана Першої Світової, засновника крайньо-правого бельгійського руху "Вердінасо". Рух цей хоч і був натхненний італійським фашизмом, та все ж певно більше спільного мав з іспанською Фалангою, тільки з місцевими особливостями. 

Роман молодої художниці і впливового націоналіста просто захопив сучасників - важко було відшукати більш закоханої і пристрасної пари. Присмачені відносини були і тим, що над одіозним ван Севереном постійно висіла загроза арешту, а потім і смерті (поки сам він намагався визначитись, чи він є бельгійським націоналістом, чи тільки фламандським). Так минуло 5 років щастя для Ракель. 

Поки 1940 року у прикордонному районі між Францією і Бельгією французька армія не зайнялася тим, що в неї на той час виходило найкраще - панічною втечею від німців. А тому французи поспішили захопити із собою всіх, кого вважали за підозрілих - десяток німецьких євреїв, десяток бельгійських комуністів, і кількох членів Вердінасо, в тому числі і їх лідера ван Северена. Всі заручники після кількох днів, проведених у підвалі вже на французькій території, були розстріляні без суду і пояснення причин, а французи з легкою душею продовжили відступ. Примітно, що хоча ван Северен і не мав якихось очевидних зв'язків з німцями, вже 1942 року ті провели розслідування масового розстрілу і вже самі поставили до стінки відповідальних за різанину французьких офіцерів.

От тільки Ракель Баес від того легше не стало. У 28 років життя для неї фактично закінчилось разом із життям Йоріса ван Северена, від втрати якого вона так ніколи і не оговталась. Вже після війни Баес познайомилася із всією відомою нам компанією сюрреалістів - Рене Магріттом, Андре Бретоном, Жаном Кокто, Полем Елюаром. Тут вона і вирішила, що все життя малювала не те і не так, і нарешті сама перейшла до сюрреалізму.

І хоч таланту рівня Магрітта в неї не було, проте навіть його вистачило, щоб не вдаритись у сліпе копіювання чужих робіт, а випрацювати свій власний дивний художній стиль. І як раз в ньому світ і побачив трагедію втраченого назавжди кохання Ракель: переважно її картини змальовували одиноких молодих дівчат у різних стадіях переживання власного відлюдництва, в оточенні гнітючих сірих тонів і голих стін, що контрастували із звичними яскравими широкими просторами на картинах інших сюрреалістів. 

І попри те, що зв’язки з богемою забезпечили її творчості відносний успіх, Ракель Баес його ніяк не жадала. Вона вже ніколи не вийшла заміж, не заводила довгих стосунків. Після 1961 року художниця оселилася у Брюгге подалі від усіх, де написала і видала книгу про кохання свого життя – Йоріса ван Северена, побудувавши її на їх листуванні. Малювала майже до кінця життя. Померла Ракель так само на самоті – 1983 року її тіло знайшли в неї вдома лише за два тижні по смерті, і, слідуючи її заповіту, поховали поряд із ван Севереном.  

 

Ракель Баес

Прогиб демократів під Китай - до чого тут інтелектуальна власність?

 І знову Вісник інтелектуальної власності на #Радіо_Хартман.

І сьогодні ми продовжимо наші демократично-китайські ізисканія – просто на той випадок, якщо хтось з вас, любі колеги і просто співчуваючі нашій справі, минулого тижня подумав, що стаття професорки Бостонського коледжу про «недопустиме засилля білих чоловіків-винахідників» не є чимось тенденційним. А простіше – профінансованим з Пекіну при посередництві демократичної партії США.

Так вже вийшло, що буквально минулого тижня речник МЗС КНР висловив надію на те, що Байден виправить помилки «найгіршого в історії США президента», і поновить роботу інститутів Конфуція у США, відновить обмін студентами і роботу у Штатах китайських медіа. Про вплив таких «обмінів» на витік інтелектуального капіталу із провідних країн, ми як раз напередодні говорили. Байден, будемо справедливі, поки не подає відповідних сигналів, зате їх подають наближені до демократів медіа. 

Так, вчора «прогресивний» американський економіст Дін Бейкер на шпальтах часопису The Nation розразився черговою агіткою на тему ролі права інтелектуальної власності у сучасному світі. І тут вже нікому не доведеться навіть шукати якийсь прихований підтекст, оскільки, як відомо, виборці Байдена, на яких розрахована стаття, не люблять шукати глибинні сенси – їм доводиться розжовувати і подавати все в максимально простому вигляді. Тож я навіть не прикрашатиму сам текст, назва якого говорить сама за себе: «Хочете обернути нерівність? Змініть правила інтелектуальної власності». Даю потезово. 

- Вже з місця у кар’єр: «Законодавство в сфері інтелектуальної власності є чинником нерівності у більшій мірі, ніж навіть зниження податків. А захист Америкою своєї інтелектуальної власності веде до холодної війни з Китаєм».

- Якщо ми всерйоз хочемо подолати нерівність – з практичної точки зору правильніше буде не давати людям надмірно збагачуватись. Але поки республіканці Рейган, Буш і Трамп знижували податки, збагачуючи багатих, збільшення термінів патентної охорони винаходів і охорони авторського права зробило їх багатшими в ще більшій мірі. Тепер гроші отримують ті, хто має навички у сфері програмного забезпечення, біотехнологій тощо. 

(адже люди, що мають якісь таланти, не повинні заробляти більше за інших – чи не так? Повіяло комуняцьким гівенцем?).

- Без своїх патентів і авторських прав Білл Гейтс ще досі працював би, аби заробити собі на життя. Багато міліонерів і мільярдерів були б набагато біднішими.

(що власне і є ідеєю справедливості для сучасного демократа і його БЛМ-виборця).

- За підрахунками автора, загальний річний прибуток, що генерується від використання об’єктів права інтелектуальної власності, складає близько 1 трильйона доларів. Тож хоча право ІВ стимулює інновації і творчу діяльність, монополію на авторське право і на винаходи варто зробити коротшою і слабшою, але при цьому і далі підтримувати творчість і інновації.

(можливо, економіст і розуміє, що далеко не кожен власник патенту автоматично стає мільйонером – проте його задача переконати читача в протилежному).

Від показної ненависті до багатих і трохи більш розумних чи талановитих, перейдемо до головного посилу статті:

- Джо Байден вже заявив, що Китай краде «нашу» інтелектуальну власність. Такі заяви створюють підґрунтя для потенційних конфліктів, які зовсім не в інтересах переважної більшості американського народу!

(нагадайте, до речі, панове українські демократофіли, кого ви там звинувачували в тому, що їм темники пишуть у Кремлі? Тут холодком не пройшлося по спині?)

- Лише мізерна частина з нас отримує дохід від інтелектуальної власності. Тож ми нічого не втратимо від того, що в Китаї порушать права на патенти «Пфайзер», або авторські права «Майкрософт». Якщо нас непокоїть нерівність, то нас взагалі не повинні хвилювати питання інтелектуальної власності.

- Зникнення робочих місць у США від порушень патентних прав Китаєм теж не повинно нас непокоїти. Головне – свої статки втратять багаті правовласники, і це правильно.

- Холодна війна з Китаєм, як і холодна війна з СРСР, є жахливою для більшості громадян США і всього світу. Виграти в цій війні ми не зможемо, бо економіка Китаю набагато розвиненіша за економіку США.

(що там по темникам?)

- Вашингтон повинен заборонити «Майкрософт» і «Пфайзер» позиватись до Китаю з приводу порушень прав інтелектуальної власності. Навпаки – ми повинні відкрити світу доступ до всіх своїх технологій.

(навіть не знаю, що тут і додати…)

- І хоча виглядає на те, що вакцини від COVID-19, розроблені в Китаї, не настільки ефективні як американські «Пфайзер» і «Модерна», а крім того, бажано взагалі знати, що собою являють китайські вакцини, та в умовах недостачі препаратів від «Пфайзер» - китайська вакцина для нас це краще ніж нічого.

- Висновок автора – право інтелектуальної власності не розвиває, а гальмує технології, а також веде до непотрібного конфлікту з Китаєм. Буде печально, якщо прогресивні політики продовжать цю лінію Трампа.

Знаєте, що саме смішне? The Nation – це вам не газета «Жізнь как она єсть». Це один з найстаріших часописів США, де матеріали не друкуються за принципом «аби забити місце». Ну і чи варто казати, що видання належить до кола демократичних медіа?

Висновок з цього огидного пасквілю пана Бейкера в напрошується найочевидніший (тримаємо в голові і попередні подібні публікації), так що і не варто розтікатись мислію по дрєву. Отримавши під дих від Республіканської партії, китайські комуністи ще раз осягнули, що без повального промислового шпигунства і доступу до чужих комерційних таємниць їх власний ринок інновацій в принципі не здатен на існування. І право інтелектуальної власності як таке досі залишається стримуючим фактором для розвитку тоталітарних режимів – яким би неочевидним не здавався на перший погляд цей зв’язок. 

Отримавши серйозні перепони до крадіжок інтелектуального капіталу США, сьогодні КНР намагається всіма силами повернути собі цей ресурс – про зв’язки американських демократів з Китаєм вже складені легенди, і нині такі Бейкери цілком усвідомлено переконують відповідну аудиторію в тому, що з Китаєм змагатись неможливо, і краще все віддати самим. Якщо республіканці, відстоюючи свої ділові інтереси, готові були за свою інтелектуальну власність вгризтися в горло Сі Цьзінпіну, то відчутна кількість демократів – що й приходила до влади не без допомоги КНР – сьогодні ладна віддати Китаю весь вітчизняний ринок інновацій. Чи готовий на це сам Байден – поки важко судити. Але можна судити про те, що інтелектуальна власність, вона як та сова з «Твін Піксу» - куди більша за те, чим здається.

P.S.: посилання власне на статтю https://www.thenation.com/article/economy/inequality-patents-taxes-copyright/

Як Едісон і Франклін стають ворогами американських "борців за рівність"

 Вісник інтелектуальної власності на #Радіо_Хартман

Якщо ви думаєте, що з цим світом все ще не так погано, то ні. Не думайте так. В пошуках новин зі сфери IP, наткнувся на статтю американської професорки. Азійського походження, зазначимо. 

Професорка несе нам страшну звістку. Виявляється, патентне відомство США і досі видає критично велику кількість патентів на винаходи... білим чоловікам. Вибачте, тут я сам ледь не запнувся. Мені неприємно навіть писати це жахливе словосполучення. Але так - ворогам людства і прогресу, білим чоловікам. Ситуацію авторка вважає неприпустимою - видача патенту білому винахіднику, це расизм і сексизм. Адже саме вони, оці кляті білі (чомусь. Чому?) більше тяжіють до сфери інновацій і винахідництва. Звідки саме взята расова статистика по виданих патентах, професорка не уточнює - але я точно знаю, що типовий американський патент і опис до нього не містять фотографії винахідника і графи "колір шкіри".

Корінь зла науковиця вбачає у тому, що уособленням винахідництва і технічного поступу у США і досі вважають Бенджаміна Франкліна і Томаса Едісона, а нині ще й Ілона Маска - білих і чоловіків. І це неприпустимо. Цю трійцю вже давно варто прибрати з публічного простору. А на їх місце поставити, наприклад, ну... Ну... Ну когось. Бажано не білого. Самі вигадайте, напружтеся - бажано так, щоб винахід "нового небілого обличчя" був за масштабом як в Едісона.

Зрештою, все стає трохи яснішим ближче до кінця статті. Коли професорка з відчуттям сорому і жалю згадує, як "у час, коли піднімає голову білий націоналізм", і колишній Трамп, і діючий Байден презирливо відгукуються про китайські інновації, не визнаючи розвитку китайського ринку інтелектуальної власності. 

Тим хто не знає, я повідомлю. В ході здобуття освіти у праві інтелектуальної власності ви так чи накше почуєте від викладачів десяток історій-попереджень про те, як комуністична партія Китаю займається фактичним тероризмом у сфері патентного права, нахабно присвоюючи собі винаходи як закордонних партнерів, з якими китайські компанії підписують угоди, так і напрацювання конкурентів - розсилаючи козачків по всім значущим і не дуже промисловим виставкам світу. Посилаючи студентів вчитися у розвиті країни. І от саме до скасування будь-яких пересторог щодо таких засланців і веде наша професорка. 

Не варто думати, що все так невинно - просто собі чергова стаття огалтілої чоловіконенавсниці-расистки. Після того, як Міністерство юстиції США минулого тижня пред'явило Ілону Маску обвинувачення в тому, що у пошуках робочої сили і мозку він надає перевагу громадянам США, дискримінуючи не-громадян, можете готуватись до того, що Китай почне вже всерйоз душити цей світ. В тому числі і руками коханого багатьма Байдена. Адже нічого страшного, якщо за розробку "Фалькону" візьмуться китайські робітники, чи не так?

Ну а поки професоркам бостонських коледжів ще належить прибрати з цього світу білих чоловіків. Так, просто принагідно.

P.S.: Посилання на феміністичну діч:
https://theconversation.com/the-iconic-american-inventor-is-still-a-white-male-and-thats-an-obstacle-to-race-and-gender-inclusion-145372