Проглядаючи колекцію живопису естонських художників, зрозумів, що по їх біографіям можна складати «Енциклопедію життя в йобаному совку». От розглянемо сьогодні приклад одного з найвидатніших митців Естонії Олева Суббі. І варто тут говорити в першу чергу навіть не про його картини, а про його родину.
Тож дивимось. Батько Олева – Йоганесс Суббі, герой визвольних змагань Естонії за незалежність, кавалер Хреста Свободи. 1940 року був заарештований при окупації країни совками, і 1942 року вбитий у таборі.
Сам Олев вже 1949 року був примусово вивезений у Красноярскій край – разом із ще ста тисячами найактивніших громадян балтійських «республік». Живучи у засланні до 1956 року, зустрів свою майбутню дружину – також заслану Гелі Сузі.
Гелі була дочкою міністра освіти Естонії Арнольда Сузі – і її батько у совіцьких таборах провів 16 років.
Брату її – Хайно – пощастило більше. Він чимало повоював проти Совдепії у складі естонського легіону фінської армії, вдало емігрував до Німеччини, а потім до США. Став відомим письменником.
І от на такому бекграунді уявіть, як паскудно і абсурдно виглядає підпис «Живопісь СССР» в деяких інтернет-галереях, куди включені твори Суббі. Хоча б тому, що до СССР його полотна фактично не мали жодного стосунку.
Адже повернувшись із заслання, Олев Суббі обрав собі творчий шлях, із претензією відторгнути сучасний художній канон, і повернути до життя яскраві стилі, що панували у 30-х роках. Відтак, його творчість начисто позбавлена совкізму і соцреалізму як такого. В себе в Естонії, де люди не піддавалися впливу імперії зла, він міг творити ігноруючи цензуру – тому з середини 60-х він малює абсолютно невластиві забитому совку ню, намагаючись додавати символізму у кожну деталь, що оточує оголених моделей. Прожив Суббі довге життя, і на батьківщині користувався незаперечним авторитетом і повагою – як в окупованій, так і у вже вільній Естонії.
Немає коментарів:
Дописати коментар