Коли ми складаємо формулу "Бельгія + сюрреалізм", зазвичай в нас виходить "= Рене Магрітт". Одначе ж і в своїй вітчизні пан Рене був не єдиним пророком. Адже сам він високо цінував свою сучасницю, землячку і подругу Ракель Баес (1912 - 1983) з її вічно похмурим і пригніченим стилем. То давайте ся подивимо, що ж привело бельгійську красуню до цієї не властивої сюрреалізму депресії.
Жила собі дівчинка Ракель - була вона художницею, малювала пейзажики, натюрмортики, виставлялася на експозиціях в Парижі, хоча жодної мистецької освіти і не мала. Був у неї нещасливий шлюб на початку 30-х, тож від чоловіка вона втекла майже одразу.
А потім... У свої 23 роки наша Ракель зустріла його - ще молодого, але досвідченого політика Йоріса ван Северена, ветерана Першої Світової, засновника крайньо-правого бельгійського руху "Вердінасо". Рух цей хоч і був натхненний італійським фашизмом, та все ж певно більше спільного мав з іспанською Фалангою, тільки з місцевими особливостями.
Роман молодої художниці і впливового націоналіста просто захопив сучасників - важко було відшукати більш закоханої і пристрасної пари. Присмачені відносини були і тим, що над одіозним ван Севереном постійно висіла загроза арешту, а потім і смерті (поки сам він намагався визначитись, чи він є бельгійським націоналістом, чи тільки фламандським). Так минуло 5 років щастя для Ракель.
Поки 1940 року у прикордонному районі між Францією і Бельгією французька армія не зайнялася тим, що в неї на той час виходило найкраще - панічною втечею від німців. А тому французи поспішили захопити із собою всіх, кого вважали за підозрілих - десяток німецьких євреїв, десяток бельгійських комуністів, і кількох членів Вердінасо, в тому числі і їх лідера ван Северена. Всі заручники після кількох днів, проведених у підвалі вже на французькій території, були розстріляні без суду і пояснення причин, а французи з легкою душею продовжили відступ. Примітно, що хоча ван Северен і не мав якихось очевидних зв'язків з німцями, вже 1942 року ті провели розслідування масового розстрілу і вже самі поставили до стінки відповідальних за різанину французьких офіцерів.
От тільки Ракель Баес від того легше не стало. У 28 років життя для неї фактично закінчилось разом із життям Йоріса ван Северена, від втрати якого вона так ніколи і не оговталась. Вже після війни Баес познайомилася із всією відомою нам компанією сюрреалістів - Рене Магріттом, Андре Бретоном, Жаном Кокто, Полем Елюаром. Тут вона і вирішила, що все життя малювала не те і не так, і нарешті сама перейшла до сюрреалізму.
І хоч таланту рівня Магрітта в неї не було, проте навіть його вистачило, щоб не вдаритись у сліпе копіювання чужих робіт, а випрацювати свій власний дивний художній стиль. І як раз в ньому світ і побачив трагедію втраченого назавжди кохання Ракель: переважно її картини змальовували одиноких молодих дівчат у різних стадіях переживання власного відлюдництва, в оточенні гнітючих сірих тонів і голих стін, що контрастували із звичними яскравими широкими просторами на картинах інших сюрреалістів.
І попри те, що зв’язки з богемою забезпечили її творчості відносний успіх, Ракель Баес його ніяк не жадала. Вона вже ніколи не вийшла заміж, не заводила довгих стосунків. Після 1961 року художниця оселилася у Брюгге подалі від усіх, де написала і видала книгу про кохання свого життя – Йоріса ван Северена, побудувавши її на їх листуванні. Малювала майже до кінця життя. Померла Ракель так само на самоті – 1983 року її тіло знайшли в неї вдома лише за два тижні по смерті, і, слідуючи її заповіту, поховали поряд із ван Севереном.
 |
| Ракель Баес |
Немає коментарів:
Дописати коментар