Глава третя. А ви помітили, що ті, хто сто років тому кричав про сексуальну революцію на фоні революцій соціалістичних, і ті, хто сьогодні волає про недопустимість "сексуаліації" жінки - це за своєю ідеологією одні і ті самі люди? Пригадується історія, як в своєму ханжестві американська митниця знищила у 1930-х купу робіт "ню" видатного графіка і маляра Нормана Ліндсея - бо ж порнографія. Сьогодні цією американською митницею в нас є вже феміністки і інші ліваки.
Проте зараз не про Ліндсея, а про іншого годного художника - його сучасника і однолітка, можна сказати, його британського двійника, сера Уільяма Расселла Флінта (1880 - 1969).
Картина 1. "Суд Паріса". Певно за всю історію картин на цей сюжет знайдеться навіть не одна тисяча. Проте тільки Флінт здогадався зобразити Афродіту от саме так розслаблено і розбещено - впевненою у перемозі над Афіною і Герою, бо любов завжди перемагає мудрість і ревнощі. Як би дві інші красуні-богині не намагались переконати Паріса в протилежному. А особисто мені сей міф завжди нагадує одне - коли в реальному житті тобі доводиться обирати "хто на світі наймиліший", програєш завжди ти сам. Як програв і Паріс.
Картина 2. "Моделі для картини "Олімпійки"". В пуританській Англії сера Флінта теж звинувачували в тому, що він малює своїх красунь аж занадто відверто гарними. Флінт, не будь дурень, відповів на критику дією. Ми всі звикли бачити богинь на картинах, тож вони наче і несправжні. І звикли бачити моделей, що позують - але і вони часто дещо пластикові. Флінт пішов далі. Він намалював своїх моделей, що у невимушених позах розглядають картину, яку з них і намалювали. Побутово і від того по-справжньому. Скандалу не вийшло - Флінта все одно обрали президентом Королівської художньої академії.
Немає коментарів:
Дописати коментар