Усім відоме ім`я сина шинкаря Йоахіма Мюрата. Всім відома його відморожена руйнівна хоробрість, повна відсутність воєнного хисту і... понти. Понтів в Мюрата було стільки, що інші 25 маршалів Імперії могли б взяти собі в Мюрата по жмені понтів і ще б чимало залишилось. Ніхто в армії не одягався так як новоявлений аристократ, ніхто не видумляв стільки ідіотських прибомбасів до уніформи, як то пір`я і шалі. Ну й таких красенів, як кавалерійський маршал теж було малувато. Коли його розстрілювали, Йоахім навіть попросив не стріляти по обличчю. Любив себе.
Та ось одного разу в дуже важливий момент ця любов до себе рідного круто підставила всю Велику армію і Імперію загалом.
Адже була в россійській ставці в Мюрата споріднена душа - генерал Михайло Мілорадович. Такий самий понторіз і посіпака, але з наявністю мозоку у череповй коробці. Ця відмінність і стала в пригоді Кутузову підчас відступу після Бородина до Москви.
Одноокий фельдмаршал-інтриган, знаючи, що його відступаючу армію переслідує кавалерійський авангард Мюрата, і напад цього хлопця по обтяженій пораненими колонні може обернутися катастрофою, одного разу, в якості парламентера відіслав до Мюрата... так-так саме Мілорадовича. Причому з багатими подарунками, у вигляді всілякого лахміття, що так полюбляв Мюрат. Як результат, замість просування авангарду до Москви французський маршал кілька днів пив як свиня з російським генералом, а Кутузов евакуйовував "бєлакамянную".
Чим обернулася для Наполеона ця затримка відомо всім. Не беріть у маршали понторізів.
Немає коментарів:
Дописати коментар