От просто цікавий фактік.
Рідкісне свідоцтво використання гільотини, коли вона ще не знала, що вона гільотина: гравюра німецького майстра Хайнріха Альдегревера (учня Альбрехта Дюрера), датована аж 1553 роком. Відомо було, що праобраз гільотини використовувався здавна в Ірландії і Шотландії, але там інструмент виглядав дуже неоковирно (з каменюкою, чи мішком піску на лезі). Зате в німця "машина правосуддя" промальована витончено і детально, навіть красивіше і "технологічніше", ніж в незабутньому 1793. Де б тіки він міг побачити таке диво, от що цікаво?
Ну а сама описана на гравюрі гішторія належить до тих, про котрі я волів би не знати. Головне, що історики начебто й не сперечаються, щодо її достовірності. У 340 р. до н.е. римський консул Тіт Манлій (на гравюрі чомусь схожий на зачуханого німецького ландскнехта, но то соупаденіє) готувався до битви з латинянами, суворо заборонивши своїм командирам атакувати першими, аби дочекатись "розкриття" ворожих формацій. У кінному роз'їзді син Тіта Манлія піддався на провокацію ворога, розбив передовий його загін і повернувся до табору з трофеями, під загальний галас і радощі. Тіт Манлій звитягу не оцінив, і за те, що син порушив наказ командувача, наказав його на місці обезголовити, що й було миттєво виконано.
Битва була виграна, а вдячні римляни вручили Тіту Манлію приз "Батько року". Насправді ні. Якщо дисципліна у військах підвищилась, то у народі популярність досить заслуженого консула різко впала, через що невдовзі він відмовився від посади.
Рідкісне свідоцтво використання гільотини, коли вона ще не знала, що вона гільотина: гравюра німецького майстра Хайнріха Альдегревера (учня Альбрехта Дюрера), датована аж 1553 роком. Відомо було, що праобраз гільотини використовувався здавна в Ірландії і Шотландії, але там інструмент виглядав дуже неоковирно (з каменюкою, чи мішком піску на лезі). Зате в німця "машина правосуддя" промальована витончено і детально, навіть красивіше і "технологічніше", ніж в незабутньому 1793. Де б тіки він міг побачити таке диво, от що цікаво?
Ну а сама описана на гравюрі гішторія належить до тих, про котрі я волів би не знати. Головне, що історики начебто й не сперечаються, щодо її достовірності. У 340 р. до н.е. римський консул Тіт Манлій (на гравюрі чомусь схожий на зачуханого німецького ландскнехта, но то соупаденіє) готувався до битви з латинянами, суворо заборонивши своїм командирам атакувати першими, аби дочекатись "розкриття" ворожих формацій. У кінному роз'їзді син Тіта Манлія піддався на провокацію ворога, розбив передовий його загін і повернувся до табору з трофеями, під загальний галас і радощі. Тіт Манлій звитягу не оцінив, і за те, що син порушив наказ командувача, наказав його на місці обезголовити, що й було миттєво виконано.
Битва була виграна, а вдячні римляни вручили Тіту Манлію приз "Батько року". Насправді ні. Якщо дисципліна у військах підвищилась, то у народі популярність досить заслуженого консула різко впала, через що невдовзі він відмовився від посади.
Немає коментарів:
Дописати коментар