Трошки про те, як п’ята колона була роздавлена нормальною колоною. Або «чому лівак і мудак так добре римуються».
У Парижі на Вандомській площі стоїть понині «Вандомська колона» - встановлена 1810 року на честь перемоги Наполеона під Аустерліцем. По висоті колони виконані барельєфи перемог Великої армії, на самій конструкції стоїть власне статуя Імператора. Здавалося б, це й логічно – поставити пам’ятник перемогам, що принесли славу твоїй країні, затвердили в ній громадянські свободи і зрештою уберегли її від знищення.
Але ж ні. 1871 року, після вкрай невдалої Франко-прусської війни владу у Парижі захопили провісники комуністів, ліворадикальні елементи, що назвалися Паризькою комуною. І от саме їм, відстоювачам ідей Маркса-Шарікова, апологетам інтернаціоналізму і масових розстрілів, поперек дупи стала от та сама колона зі статуєю Наполеона. Котру заповзялися знести з наступним формулюванням. Увага:
«Паризька Комуна, вважаючи, що імператорська колона на Вандомській площі є пам'ятником варварству, символом грубої сили і хибної слави, утвердженням мілітаризму, запереченням міжнародного права, постійною образою переможених з боку переможців, безперервним замахом на один із трьох великих принципів Французької республіки - Братерство, постановляє: Стаття перша і єдина. - Колона на Вандомській площі буде зруйнована».
Ну як? Повіяло вам сучасною толерантністю, «образою переможених» і запереченням власних же історичних досягнень і відмовою від них? Не повіяло редагуванням наших підручників грантовими блядьми, які бояться того, що «в підручнику недопустимо підкреслюється виключність української нації»? І це вам не декомунізація, котра знищує пам’ятники окупантам, це саме що знищення власних здобутків – і як раз таки, нагадаю, в умовах закінчення війни з Пруссією, якій Бонапарт видавав цілющих і фігурних (в оборонних війнах, підкреслю).
Що примітно, місію знищення пам’ятника французькій зброї на себе взяв ніхто інший, як живописець Гюстав Курбе. Той самий, що малював дітородні органи в скандальній картині «Походження світу». І що грав і писав ірландську повію, котру відбив у англійського художника Уістлера. Курбе вирішив, що нині він лівак-соціаліст, який повинен увійти в історію не тільки зображенням целюлітних срак французьких селянок об’ємом метр на метр на метр. А от і таким актом знищення іншого витвору мистецтва. Курбе провів свою операцію блискуче – парижани (яких сам Бонапарт за життя вважав збіговиськом нероб і пліткарів) аплодували поваленню ненависної колони. А вже за десять днів у Париж увійшли урядові війська і втопили всю Комуну у крові.
Гюставу Курбе пощастило в тому, що за попередні заслуги його не розстріляли. Але й наругу над колоною не потерпіли. Художник сів на півроку, був засуджений до величезного штрафу на потреби відновлення колони, і зрештою втік після відсидки у Швейцарію, де й помер за кілька років від цирозу. Цей штраф лівацька література називає «підлим актом реваншу бонапартистів». Але колону відновили. Стоїть вона і досі – тепер вже ані республіканці, ані навіть нацисти на неї не зазіхали. Хоча по правді, як раз за сьогоднішніх політичних розкладів у Європі є привід занепокоїтись.
У Парижі на Вандомській площі стоїть понині «Вандомська колона» - встановлена 1810 року на честь перемоги Наполеона під Аустерліцем. По висоті колони виконані барельєфи перемог Великої армії, на самій конструкції стоїть власне статуя Імператора. Здавалося б, це й логічно – поставити пам’ятник перемогам, що принесли славу твоїй країні, затвердили в ній громадянські свободи і зрештою уберегли її від знищення.
Але ж ні. 1871 року, після вкрай невдалої Франко-прусської війни владу у Парижі захопили провісники комуністів, ліворадикальні елементи, що назвалися Паризькою комуною. І от саме їм, відстоювачам ідей Маркса-Шарікова, апологетам інтернаціоналізму і масових розстрілів, поперек дупи стала от та сама колона зі статуєю Наполеона. Котру заповзялися знести з наступним формулюванням. Увага:
«Паризька Комуна, вважаючи, що імператорська колона на Вандомській площі є пам'ятником варварству, символом грубої сили і хибної слави, утвердженням мілітаризму, запереченням міжнародного права, постійною образою переможених з боку переможців, безперервним замахом на один із трьох великих принципів Французької республіки - Братерство, постановляє: Стаття перша і єдина. - Колона на Вандомській площі буде зруйнована».
Ну як? Повіяло вам сучасною толерантністю, «образою переможених» і запереченням власних же історичних досягнень і відмовою від них? Не повіяло редагуванням наших підручників грантовими блядьми, які бояться того, що «в підручнику недопустимо підкреслюється виключність української нації»? І це вам не декомунізація, котра знищує пам’ятники окупантам, це саме що знищення власних здобутків – і як раз таки, нагадаю, в умовах закінчення війни з Пруссією, якій Бонапарт видавав цілющих і фігурних (в оборонних війнах, підкреслю).
Що примітно, місію знищення пам’ятника французькій зброї на себе взяв ніхто інший, як живописець Гюстав Курбе. Той самий, що малював дітородні органи в скандальній картині «Походження світу». І що грав і писав ірландську повію, котру відбив у англійського художника Уістлера. Курбе вирішив, що нині він лівак-соціаліст, який повинен увійти в історію не тільки зображенням целюлітних срак французьких селянок об’ємом метр на метр на метр. А от і таким актом знищення іншого витвору мистецтва. Курбе провів свою операцію блискуче – парижани (яких сам Бонапарт за життя вважав збіговиськом нероб і пліткарів) аплодували поваленню ненависної колони. А вже за десять днів у Париж увійшли урядові війська і втопили всю Комуну у крові.
Гюставу Курбе пощастило в тому, що за попередні заслуги його не розстріляли. Але й наругу над колоною не потерпіли. Художник сів на півроку, був засуджений до величезного штрафу на потреби відновлення колони, і зрештою втік після відсидки у Швейцарію, де й помер за кілька років від цирозу. Цей штраф лівацька література називає «підлим актом реваншу бонапартистів». Але колону відновили. Стоїть вона і досі – тепер вже ані республіканці, ані навіть нацисти на неї не зазіхали. Хоча по правді, як раз за сьогоднішніх політичних розкладів у Європі є привід занепокоїтись.
Немає коментарів:
Дописати коментар