Шановний друг Massimo Ani, повернувшись з городу Парижу і побродивши по музею Д’Орсе, привіз старому товаришу одкритку, бухла, і прохання: «Напиши, значить, рецензію на цю картіну, як ти ото зазвичай робиш».
Шо ж тут, друже, сказать нового, якщо «Олімпія» Мане і так одна з найобговорюваніших і найскандальніших, можна сказать культових, картин в історії живопису? То було 1863 року – тоді ж, коли були офіційно народжені регбі і футбол, а в Штатах відбулась битва при Гетісбергу. А в Парижі в цей час, так вважають, народився всіма нами любимий імпресіонізм – от з цією намальованою… панянкою, скажімо так. І я цього, ой вей, ніколи не розумів.
Колись років вже з 15 тому, читаючи про те, як цькували Мане за цю «Олімпію», і як намагались заплювать і проштиркнути парасольками картину на виставці, я думав – а шо б тоді на місці відвідувача Салону зробив би я сам? Відповідь була така – я плював би в цю картину і намагався б її проштиркнути парасолькою. Направду, я мабуть не такий вже й спеціаліст – бо зародків імпресіонізму я тут хоч вбийте не бачу. Певно шо помиляюсь, але…
Я розумію, що малювати можна і потрібно все – красивих голих тьоток, некрасивих голих тьоток, тлусих і худих тьоток. Я тіко не можу втямить, навіщо малювати аж настільки ніяких і прісних голих тьоток, ще й ігноруючи поняття об’єму? Ну точніше малювати-то можна, але навіщо це виставляти на найпрестижнішій світовій виставці? І чи буде така картина справжнім шедевром, яким її нині вважають? Бо ж шикарних імпресіоністичних кольорів тут ще нема, а от зниження якості промальовки – вже є.
Наполеон назвав парижан «трутнями, що тямлять в серйозних речах як мавпа в метафізиці». То може як протестну акцію – ткнути пихатій паризькій публіці в морду зображенням типової не надто дорогої проститутки – це й можна зарахувать. А от як серйозне полотно – то ні. Ніхто й не казав, що картина апріорі мусить бути красивою. Але от чи повинна вона викликати стійке відторгнення? В мене викликає і по 15 роках, як я її знаю, і ніц з собою я поробить не можу, друже Массімо. Бо чесно, нинішня слава цієї картини в мене викликає таке відчуття, шо мене знатно наїбали – це десь як з перемогою збірної Іспанії на ЧС-2010. Подивлюсь-но я на «Венеру» Веласкеса, от шо.
Шо ж тут, друже, сказать нового, якщо «Олімпія» Мане і так одна з найобговорюваніших і найскандальніших, можна сказать культових, картин в історії живопису? То було 1863 року – тоді ж, коли були офіційно народжені регбі і футбол, а в Штатах відбулась битва при Гетісбергу. А в Парижі в цей час, так вважають, народився всіма нами любимий імпресіонізм – от з цією намальованою… панянкою, скажімо так. І я цього, ой вей, ніколи не розумів.
Колись років вже з 15 тому, читаючи про те, як цькували Мане за цю «Олімпію», і як намагались заплювать і проштиркнути парасольками картину на виставці, я думав – а шо б тоді на місці відвідувача Салону зробив би я сам? Відповідь була така – я плював би в цю картину і намагався б її проштиркнути парасолькою. Направду, я мабуть не такий вже й спеціаліст – бо зародків імпресіонізму я тут хоч вбийте не бачу. Певно шо помиляюсь, але…
Я розумію, що малювати можна і потрібно все – красивих голих тьоток, некрасивих голих тьоток, тлусих і худих тьоток. Я тіко не можу втямить, навіщо малювати аж настільки ніяких і прісних голих тьоток, ще й ігноруючи поняття об’єму? Ну точніше малювати-то можна, але навіщо це виставляти на найпрестижнішій світовій виставці? І чи буде така картина справжнім шедевром, яким її нині вважають? Бо ж шикарних імпресіоністичних кольорів тут ще нема, а от зниження якості промальовки – вже є.
Наполеон назвав парижан «трутнями, що тямлять в серйозних речах як мавпа в метафізиці». То може як протестну акцію – ткнути пихатій паризькій публіці в морду зображенням типової не надто дорогої проститутки – це й можна зарахувать. А от як серйозне полотно – то ні. Ніхто й не казав, що картина апріорі мусить бути красивою. Але от чи повинна вона викликати стійке відторгнення? В мене викликає і по 15 роках, як я її знаю, і ніц з собою я поробить не можу, друже Массімо. Бо чесно, нинішня слава цієї картини в мене викликає таке відчуття, шо мене знатно наїбали – це десь як з перемогою збірної Іспанії на ЧС-2010. Подивлюсь-но я на «Венеру» Веласкеса, от шо.
Немає коментарів:
Дописати коментар