На честь 250-річчя Бонапарта, звісно не втримаюсь і від постійної рубрики. Тож вашій увазі не дуже популярне, проте яскраве як фейерверк і багатозначне полотно француза Жоржа Кларена (1843 - 1919) «Табір французького війська перед герцогським палацом». Коротко про автора: відомий переважно тим, що рівно 50 років перебував у френдзоні Сари Бернар, намалювавши її кращі портрети.
Коротко про полотно: мова йде, можна зрозуміти, про місто Мілан і Італійську кампанію Наполеона 1796-1797 рр.
Італійська кампанія – це 10 битв і 10 перемог 27-річного генерала Бонапарта.
Це обірвана, голодна, погано озброєна, погано вдягнена маленька армія, що виступила проти добре екіпірованого переважаючого вдвічі суперника.
Це блискуча оборона своєї, надломленої Французькою Революцією країни на території країни чужої.
Що ж ми бачимо? Ми бачимо як та сама французька рвань, солдати Революції, стоїть навпроти минулого. Напудрене, розфуфирене, огидне і недолуге минуле все ще сміється над цією рванню, добровольцями і волонтерами. Але сторожко. Бо розуміє свою повну безсилість і нездарність. А вже тим більше це небезпечно, надто сміятись і глузувати – бо ж і генерал з гвардією стоїть у темряві арки. Це минуле безсиле так само, як домашній голуб на підлозі безсилий проти агресивного французького півня (ми то розуміємо, що цей півень зараз на піку своєї кар’єри – скоро він приєднається до отих гусей і качок у сіні, а поки йому дозволено стати цілим символом протистояння). І до речі, зверніть увагу – праворуч гусар у червоному все одно тримається дещо окремо від піхоти. Йому і так нема чого доводити.
А що далі? Оце от обірване і голодне «справжнє» вже скоро перетвориться на блискуче і вишколене «майбутнє». Вже скоро армія Наполеона, і зокрема оцей солдат у центрі композиції, покаже світу:
- солдат, котрий має змогу із селянина стати генералом – кращий за солдата, котрий мусово служитиме 20 років рядовим у рабських умовах;
- солдат, до котрого офіцер висловлює повагу – кращий за солдата, котрого офіцер може забити до смерті за своєю примхою;
- національна еліта, побудована на військових, що заслужили маршальські звання і графські титули кров’ю – краща за мерзотну аристократію, що життя проводить в оргіях і інцесті, отримавши титул просто за прізвище;
- закон, за котрим всі мають рівні можливості – кращий за привілеї дані від народження.
І трагедія при Ватерлоо 1815 року цього не змінила – лише відтягнула невідворотне.
Коротко про полотно: мова йде, можна зрозуміти, про місто Мілан і Італійську кампанію Наполеона 1796-1797 рр.
Італійська кампанія – це 10 битв і 10 перемог 27-річного генерала Бонапарта.
Це обірвана, голодна, погано озброєна, погано вдягнена маленька армія, що виступила проти добре екіпірованого переважаючого вдвічі суперника.
Це блискуча оборона своєї, надломленої Французькою Революцією країни на території країни чужої.
Що ж ми бачимо? Ми бачимо як та сама французька рвань, солдати Революції, стоїть навпроти минулого. Напудрене, розфуфирене, огидне і недолуге минуле все ще сміється над цією рванню, добровольцями і волонтерами. Але сторожко. Бо розуміє свою повну безсилість і нездарність. А вже тим більше це небезпечно, надто сміятись і глузувати – бо ж і генерал з гвардією стоїть у темряві арки. Це минуле безсиле так само, як домашній голуб на підлозі безсилий проти агресивного французького півня (ми то розуміємо, що цей півень зараз на піку своєї кар’єри – скоро він приєднається до отих гусей і качок у сіні, а поки йому дозволено стати цілим символом протистояння). І до речі, зверніть увагу – праворуч гусар у червоному все одно тримається дещо окремо від піхоти. Йому і так нема чого доводити.
А що далі? Оце от обірване і голодне «справжнє» вже скоро перетвориться на блискуче і вишколене «майбутнє». Вже скоро армія Наполеона, і зокрема оцей солдат у центрі композиції, покаже світу:
- солдат, котрий має змогу із селянина стати генералом – кращий за солдата, котрий мусово служитиме 20 років рядовим у рабських умовах;
- солдат, до котрого офіцер висловлює повагу – кращий за солдата, котрого офіцер може забити до смерті за своєю примхою;
- національна еліта, побудована на військових, що заслужили маршальські звання і графські титули кров’ю – краща за мерзотну аристократію, що життя проводить в оргіях і інцесті, отримавши титул просто за прізвище;
- закон, за котрим всі мають рівні можливості – кращий за привілеї дані від народження.
І трагедія при Ватерлоо 1815 року цього не змінила – лише відтягнула невідворотне.
Немає коментарів:
Дописати коментар