Беніто Муссоліні і італійські футуристи

Серед багатьох факторів, що відрізняли Дуче, від його малопритомного австрійського колеги, була ще й та цікава обставина, що Муссоліні не мав комплексів "невизнаного художника". Тому на відміну від Гітлюшкі він не кричав про "синю траву, зелене небо" і стерилізацію. І не записував новітні художні течії у "дегенеративне мистецтво". Муссоліні як раз таки відкинув дібільний монументалізм і соцреалізм Райху / Совка. Він дружив з авангардистами, підносив футуристів і бачив в їх мистецтві бунт проти старої захланої системи, втіленої в академізмі.
Відповідно, такі люди, як автор цього портрету, талановитий перуджієць Джерардо Дотторі, в Італії 20-40-х були у почесті, мали простір для творіння, не зазнавали утисків. Не розстрілювались на полігонах комунарка і не висилалися геть зі своєї країни. Завдяки їх впливу зокрема Дуче не пустив в Італію і ту саму "дегенеративну" виставку Гітлера. Примітно, що майже всі італійські футуристи, хто пережив Другу Світову, потім повернулись до активної роботи, і були затребувані навіть у лівацькій пост-воєнній Італії - як власне і герой цього допису Дотторі, що творив до 92 років (1977).
Ну звичайно, часто такі почесті для художників перетворюються на "пріхлєбатєльство". Фтуристи Італії переважно такими не були, бо таки вірили. Як наприклад їх натхненник Філіппо Марінетті, що у свої 60 з гаком добровольцем поїхав воювати спочатку в Аббісинію, потім на Східний фронт і отримав поранення під Сталінградом.