понеділок, 27 липня 2020 р.

Джон Еверетт Мілле, "Чорний брауншвейжець" (1860)

На день святого хунвейбіна втрапила поперед очі ця романтічна картіна такого собі Джона Еверетта Мілле. Зветься "Чорний брауншвейжець" (1860), і я б може її навіть і не помітив, аби не гравюра з Імператором на стіні, але ж до цього ще ся повернемо, тут і так є про шо оповісти.
Як можна зрозуміти з назви, мова тут йде про гусара, що належав до "Чорної бригади" герцога-відморозка Фрідріха Вільгельма Брауншвейзького. І сцена ся розігрується рівно у той день літа 1815 року, коли в Брюсселі прямо посеред балу, що давала герцогиня Річмонд, посильний повідомив, що Наполеон увійшов в Бельгію, «війна ся почала, готовьтєсь к зємлє». Закоханий німецький гусар мусить покинути не менш втріскану в нього англійську аристократку, для того щоб рівно наступного дня з гарантією полягти в битві при Катр-Бра, де маршал Ней покрошив "чорну кінноту" (і само Фрідріха Вільгельма теж) на мак. Щастя в молодих людей тривало лічені години. Щоправда, за два дні було Ватерлоо...
З цією картиною скандальний, але призабутий було 31-річний маляр Мілле повернувся до "вищої ліги" англійського живопису, де й ся залишав до кінця життя. Критики вподобали тут буквально все - контраст поміж одежою героїв, майстерно промальований лиск її білого плаття, історичну достовірність його чорного мундиру. Проте найбільш загадково виглядав як раз таки Бонапарт, що з репродукції Жака Луї Давіда «Наполеон в Альпах», наглядав за дівчиною і солдатом, котрий іде воювати проти нього. Тодішні критики так і не дійшли єдиної думки, чому саме ця картина висіла в кімнаті британки, проте найбільш логічним виглядає те пояснення, що серед тодішньої англійської аристократії (серед жіночої її частини) Імператор французів користувався неабиякою популярністю – сама герцогиня Річмонд, та й навіть принцеса-спадкоємиця британського трону були ще тими бонапартистками. Тож публіцисти навіть висловлювали думку, що дівчина без надії закриває двері, аби не пустити гусара воювати з її кумиром. Інші вбачали в цьому портреті алюзію на те, що як раз напередодні вже небіж Бонапарта Наполеон ІІІ теж вторгся в Альпи де й видав цілющих люлєй австріякам. Одначе, давайте все ж повіримо просто у версію того, що тут зображено чергову розбіжність між серцем і розумом.
Проте то все пил, бо зрештою зацікавило мене в цій картині дещо інше. Дві моделі, з котрих Мілле писав закохану пару, - молодий лейб-гвардієць і юна дочка Чарльза Дікенса Кейт – чудово виглядають разом на картині, проте направду вони ніколи в житті не бачились. Чому? Тому що такі обійми під час позування порушили б закон про мораль, виданий некрасивою і закомплексованою королевою Вікторією. Тож обом моделям довелось обіймати лише дерев’яні манекени. Примітно, що нині високодуховні дівчата, що курять «Житан» і займаються саміздатом, чомусь мріють жити саме у вікторіанську епоху. Забувши про ризик того, що їм довелося б померти старими дівами.
Лейб-гвардієць з картини, як і його герой-брауншвейжець, помер зовсім невдовзі. Ну а дочка Дікенса сьогодні нам відома як Кейт Перуджині – в 36 років вона другим шлюбом побралась з італійським маляром, і сама почала досить успішну кар’єру художниці.


Немає коментарів:

Дописати коментар