Здоров. Не набрид ще? Ну і ладна.
Бо я зараз натрапив на таку от картіно, що обійти стороною не видається за можливе. Намалював її непересічний шведський маляр Карл Густав Хелльквіст (1851-1890) і назвав він се творіння «Людовік ХІ і його сад». Про Людовіка ХІ Розсудливого я згадував вам ото напередодні – це він поламав через коліно Бургундію і Карла Сміливого. Тож я дещо ся здивував – а чого ж то в розсудливого короля такий занедбаний сад? Взявся читати, і ніц не знайшов про сади Людовіка і повішених там ворогів. Аж тут… Аж тут ми кажемо, що маляр Хелльквіст великий молодець, бо зрідка знайдеш у історичному живописі такий годний ребус.
Так от. Людовік ХІ Розсудливий у 15 сторіччі нарешті змусив всіх позабути про ганьбу Франції у війнах з англійцями. За свої інтриги, просто таки огидні в своїй безпринципності, він отримав прізвисько «король-павук», але ж досяг головного – війнами і хитрощами болюче дав під дих помісним феодалам і як на млині перемолов всіх ворогів корони, зруйнував нагле Бургундське герцогство, і таки заклав основи абсолютної монархії. Такі здобутки не хотілося втрачати й після смерті, тож своєму малолітньому сину, майбутньому Карлу VIII, король залишив працю-заповіт, яка на кілька десятиліть передувала «Володарю» Макіавеллі. І назвав він свій опус ніяк інакше, а саме «Розарій війн». Тут і моральні і безморальні поради управління, тут і пояснення військових тактик і стратегій. І слушні зауваження на кшталт: «Там де процесію ведуть гордощі, продовжать її ганьба і злидні». Або «Боротьба це найнебезпечніше, з чим тобі доведеться мати справу. Все можна виправити, крім того, що зроблено в запалі боротьби». Але в цілому, звісно ж – поділяй і володарюй, та інше розумне капітанство очевидності.
От і водить Людовік свого синка по розарію війни, показує, що буде з його ворогами, аби слухав тільки розумних порад. Щоправда, дещо одиноко навкруги, зате все твоє. Щоб ви розуміли, Людовік ХІ в такому віці як на картині свого сина ніколи й не бачив – той королем став вже у 13 років. Хоча й скористатись порадами толком не встиг – у свої 27 помер, вдарившись головою о низький дверний косяк. Як то казав один суперагент «Ну в твоєї-то собаки вистачило розуму, щоб здохнути, з’ївши шоколадку». А справжні сади свої Людовік все ж тримав у чистоті й порядку, так що таке.
Бо я зараз натрапив на таку от картіно, що обійти стороною не видається за можливе. Намалював її непересічний шведський маляр Карл Густав Хелльквіст (1851-1890) і назвав він се творіння «Людовік ХІ і його сад». Про Людовіка ХІ Розсудливого я згадував вам ото напередодні – це він поламав через коліно Бургундію і Карла Сміливого. Тож я дещо ся здивував – а чого ж то в розсудливого короля такий занедбаний сад? Взявся читати, і ніц не знайшов про сади Людовіка і повішених там ворогів. Аж тут… Аж тут ми кажемо, що маляр Хелльквіст великий молодець, бо зрідка знайдеш у історичному живописі такий годний ребус.
Так от. Людовік ХІ Розсудливий у 15 сторіччі нарешті змусив всіх позабути про ганьбу Франції у війнах з англійцями. За свої інтриги, просто таки огидні в своїй безпринципності, він отримав прізвисько «король-павук», але ж досяг головного – війнами і хитрощами болюче дав під дих помісним феодалам і як на млині перемолов всіх ворогів корони, зруйнував нагле Бургундське герцогство, і таки заклав основи абсолютної монархії. Такі здобутки не хотілося втрачати й після смерті, тож своєму малолітньому сину, майбутньому Карлу VIII, король залишив працю-заповіт, яка на кілька десятиліть передувала «Володарю» Макіавеллі. І назвав він свій опус ніяк інакше, а саме «Розарій війн». Тут і моральні і безморальні поради управління, тут і пояснення військових тактик і стратегій. І слушні зауваження на кшталт: «Там де процесію ведуть гордощі, продовжать її ганьба і злидні». Або «Боротьба це найнебезпечніше, з чим тобі доведеться мати справу. Все можна виправити, крім того, що зроблено в запалі боротьби». Але в цілому, звісно ж – поділяй і володарюй, та інше розумне капітанство очевидності.
От і водить Людовік свого синка по розарію війни, показує, що буде з його ворогами, аби слухав тільки розумних порад. Щоправда, дещо одиноко навкруги, зате все твоє. Щоб ви розуміли, Людовік ХІ в такому віці як на картині свого сина ніколи й не бачив – той королем став вже у 13 років. Хоча й скористатись порадами толком не встиг – у свої 27 помер, вдарившись головою о низький дверний косяк. Як то казав один суперагент «Ну в твоєї-то собаки вистачило розуму, щоб здохнути, з’ївши шоколадку». А справжні сади свої Людовік все ж тримав у чистоті й порядку, так що таке.
Немає коментарів:
Дописати коментар