А є і такі картини, які більшість з вас, певен, воліла б і не бачити. Чи
варто, наприклад, дивуватись, що на сьогодні мистецький загал майже забув це
творіння колись відомого француза Дезіре Франсуа Ложе під назвою
"Допит", датовану 1881 роком?
Ні, свого
часу полотно отримало визнання критиків як мінімум за майстерне виконання -
посипались нагороди Всесвітнього Салону у Парижі, Салону в Амстердамі, картина
була викуплена державою, але... Захоплення тих самих критиків було дещо своєрідним. "Дивитись на цю
картину - це як пережити холеру. Поглибити цей жах від споглядання людини, яку
смажать інквізитори, і на чиєму тілі мотузки залишають криваві борозни, далі
просто неможливо. На мою думку мсьє Ложе досяг останньої межі жорстокості у
мистецтві" - так писав один з відвідувачів Салону. "Повісьте це у
своїй їдальні, і апетит зіпсується навіть у Гаргантюа".
Маляр Ложе, звісно, не вигадав картину на рівному місці - він сам був під
враженням книги історика барона де Баранта "Життєпис герцогів
Бургундських", де описуються події 1460 року у місті Аррас:
"Інквізитор П'єр де Брессан творив найстрашніші беззаконня - його
інквізитори схопили кілька добрих громадян, і зв'язавши їх, палили їм
ноги". Добрий християнин Брессан, як ми розуміємо, на картині засідає у
самому центрі.
Суть,
менше з тим, в іншому. Від самого початку епохи Відродження світовий живопис
був наповнений кров'ю і насильством - переважно у зображенні християнських
мучеників. Проте, як виявилось, одна справа дивитись на картину з намотаними на
лебідку нутрощами святого Еразма, а зовсім інше - на жахливу і природну агонію
простої людини, такої ж, як і сам споглядач картини. Тим більше - на пекельній
машині, що смалить (придивіться) буквально все тіло. Не буду брехати, не знаю,
чи "Допит" став точкою відліку, але точно скажу, що після того
легкого шоку, надалі світові митці намагалися уникнути подібного натуралізму у
зображенні насильства. І з досить багатого доробку Дезіре Франсуа Ложе цей твір
був відсунутий від людських очей якомога далі.
Немає коментарів:
Дописати коментар