Осьосьо прочитав я в Яна Флемінга у "фром раша віз лав", мов не люблять англійці своїх героїв. Війна пройшла, про них і забули, й живуть вони нормальним життям, а не "дєдивоєвалі". Мені ся подумалось, а ж Флемінг вустами мордорського "генерала воздвіженского" правий. Подумать - всі знають картину Яна Матейка "Грюнвальдська битва", енергія пафосу котрої у 19 ст. могла обігріти без електрики половину Польщі, а в тих ляхів, що поряд з картиною стоять, зникають чиряки і зціляється геморой.
А от де ж така сама всесвітньо відома картина про не менш значущу битву при Азенкурі, що ся стала лише за 5 років після Грюнвальду (1415), і де англійська рвань (як прийнято думать) втоптала в багнюку квіт хранцузького лицарства? Ну така картина, все ж є, але вона тихо і не дуже пафосно зберігається в невеличкому лондонському музеї. Належить це спокійне і не дуже піднесене полотно "Ранок перед битвою при Азенкурі" серу Джону Гілберту (1817 - 1897), не фонтан як відомому в наших краях жанровику. Втім визнаємо, ще картина все ж цікава.
В тому числі і таким фактом. Мені якось товариш оповів, що направду те, що хранцузьких герцогів і принців при Азенкурі потрафили саме лучники - комуняцька вигадка вже 20 ст. Наче тре було лівацьким історикам показати, мов пролетарі-лучники перевершили на полі бою британське лицарство, і такі самі забезпечили Генріху V видатну перемогу, бо ж народ і партія єдині, а от шляхта англійська наче й ні при чому. В той час як направду основна заслуга в перемозі належить все ж зпішеним британським лицарям, що грудьми у лайні і багні зустріли виснажену підйомом на пагорб французьку кіноту, і там її і залишили назавжди. Я до того, що композиція Гілберта кагбе нам і натякає саме на провідну роль цих пафосних герцогів, а не пролетаріату. Соупаденіє?
А от де ж така сама всесвітньо відома картина про не менш значущу битву при Азенкурі, що ся стала лише за 5 років після Грюнвальду (1415), і де англійська рвань (як прийнято думать) втоптала в багнюку квіт хранцузького лицарства? Ну така картина, все ж є, але вона тихо і не дуже пафосно зберігається в невеличкому лондонському музеї. Належить це спокійне і не дуже піднесене полотно "Ранок перед битвою при Азенкурі" серу Джону Гілберту (1817 - 1897), не фонтан як відомому в наших краях жанровику. Втім визнаємо, ще картина все ж цікава.
В тому числі і таким фактом. Мені якось товариш оповів, що направду те, що хранцузьких герцогів і принців при Азенкурі потрафили саме лучники - комуняцька вигадка вже 20 ст. Наче тре було лівацьким історикам показати, мов пролетарі-лучники перевершили на полі бою британське лицарство, і такі самі забезпечили Генріху V видатну перемогу, бо ж народ і партія єдині, а от шляхта англійська наче й ні при чому. В той час як направду основна заслуга в перемозі належить все ж зпішеним британським лицарям, що грудьми у лайні і багні зустріли виснажену підйомом на пагорб французьку кіноту, і там її і залишили назавжди. Я до того, що композиція Гілберта кагбе нам і натякає саме на провідну роль цих пафосних герцогів, а не пролетаріату. Соупаденіє?
Немає коментарів:
Дописати коментар