Навіть мій бонапартизм і нелюбов до іспанців не завадять визнати, шо ся картіна, котру ви сі бачите, є годна в своїй динаміці і емоції. Зветься вона «Маласанья і його дочка», і написана аргентинським маляром Еухеніо Альваресом Дюмонтом в 1887 році.
Як ви розумієте, Маласанья – це не отой Бояра в шльомі, а той, хто Боярі вставляє наваху під ребра, ризикуючи перед тим ся залишити без очей. А вся ця сцена проходить в гущавині Мадридського повстання 1808 року, коли армія Наполеона, перебуваючи в загопленій Гішпанії, неочікувано усвідомила, шо гішпанці надто люблять вєру, царя і інквізицію, і розлучатись з ними не бажають. Десь тоді за легендою юна швачка Мануела Маласанья попри свої 17 прийняла участь у вуличних боях, подаючи порох і кулі батькові – уродженому французу, пекарчуку Жану Малесанжу. Аж тут куля нагнала і юну сміливицю, а там вже і її батька – що згодом стало приводом для визнання Мануели національною героїнею. Сєй трагічний момент батьківського відчаю ми й бачимо на полотні – навіть міхаіл баярскій для нього не авторитет в цей час.
А правда, судячи з досліджень, була більш прозаїчною. За документами, батько Мануели до того повстання взагалі не дожив. Сама ж вона під час боїв перебувала в майстерні, і коли туди для обшуку прийшли французи, Мануела вихопила ножиці і повіла: «Толька падайдітє, падонкі, я брошусь уніз». «Плі» - відповів офіцер. Наступного дня юну красуню включили в список жертв повстання, і, зважаючи на вогнепальні поранення, додумали красиву історію. Коли все більш-менш з’ясувалось, гішпанці певно вирішили: «Ну не забирати ж в неї звання героя і орден!». Так досі Мануела і залишилась символом того порубаного і потрощеного повстання.
Як ви розумієте, Маласанья – це не отой Бояра в шльомі, а той, хто Боярі вставляє наваху під ребра, ризикуючи перед тим ся залишити без очей. А вся ця сцена проходить в гущавині Мадридського повстання 1808 року, коли армія Наполеона, перебуваючи в загопленій Гішпанії, неочікувано усвідомила, шо гішпанці надто люблять вєру, царя і інквізицію, і розлучатись з ними не бажають. Десь тоді за легендою юна швачка Мануела Маласанья попри свої 17 прийняла участь у вуличних боях, подаючи порох і кулі батькові – уродженому французу, пекарчуку Жану Малесанжу. Аж тут куля нагнала і юну сміливицю, а там вже і її батька – що згодом стало приводом для визнання Мануели національною героїнею. Сєй трагічний момент батьківського відчаю ми й бачимо на полотні – навіть міхаіл баярскій для нього не авторитет в цей час.
А правда, судячи з досліджень, була більш прозаїчною. За документами, батько Мануели до того повстання взагалі не дожив. Сама ж вона під час боїв перебувала в майстерні, і коли туди для обшуку прийшли французи, Мануела вихопила ножиці і повіла: «Толька падайдітє, падонкі, я брошусь уніз». «Плі» - відповів офіцер. Наступного дня юну красуню включили в список жертв повстання, і, зважаючи на вогнепальні поранення, додумали красиву історію. Коли все більш-менш з’ясувалось, гішпанці певно вирішили: «Ну не забирати ж в неї звання героя і орден!». Так досі Мануела і залишилась символом того порубаного і потрощеного повстання.
Немає коментарів:
Дописати коментар