Леонардо да Вінчі «Ангьярі»

Було то на самому початку нізабиваємого 16 ст., коли міськрада Флорентійської республіки вдруг вирішила влаштувать художній контест між двома найвизначнішими майстрами сучасності, а заодно і кошерно розмалювати стіни палацу держадміністрації. Так один проти одного зійшлися молодий і різкий як сітро Мікеланджело і старіючий авторитет Леонардо.

Обом гігантам було доручено на двох протилежних стінах намалювати батальні фрески з зображеннями переможних битв флорентійської армії (ну ми ж то знаємо ціну тим битвам, но то таке).

Як відомо, Мікеланджело зневажав старого гомосєка Лео, тому до роботи над «Битвою при Кашині» поставився показово по-розпиздяйськи, з дивним натяком намалювавши голих солдатів у річці. Зато Леонардо, який до Мікеля мав ті самі не кращі почуття, вирішив показати, хто там у Флоренції батько, і зі своєю «Битвою при Ангьярі» почав малювати справжній батальний шедевр.

Почав, але не закінчив – то лажанувся з фарбою, то доводилось відмахуватись від надокучливих бюрократів шо просили підписать накладні, а потім у міськради вичерпався бюджет на проект, і обидві фрески-суперниці так і залишились незакінченими. Одначе навіть нарис на стіні де працював Леонардо, дав понять, шо це була б картіна на всі часи.

Та бюрократам було на то насрать – за кілька десятиріч, коли вже Лєо давно і серед живих не було, вони вирішили добити проект і поверх незакінченої роботи намалювати зовсім іншу фреску. Доручили роботу Джорджо Вазарі – людині прямо скажемо видатній і цікавій, але... Де Джорджо, а де Вінчі. Сам Вазарі навіть незакінчену фреску «Ангьярі» (картінка раз) вважав шедевром, проте відкинувши сантіменти вимушений був поверх її намалювати «Битву при Марчіано» (картінка два). Фреска да Вінчі була втрачена й до нас дійшли тільки тодішні перемальовки ескізу «Ангьярі» (Рубенса, наприклад).

А тепер осьосьо саме цікаве. Років зо 30 тому дослідники вдруг вирішили шось взять, та й постукать по фресці Вазарі. До того шось ума не фатало. Достукались до того, шо закрався смутний сумнів – а чи ж не подвійна там стіна? А чо б і ні, зважаючи на то, що Вазарі аж надто поважав Лео, і може й не посмів би так брать і замальовувать роботу куміра. І шо ви такі думаєте? Провели досліди, зробили міліметровий отвір крізь «Марчіано», і мікроскопічним зондом через пустий простір наткнулися на другу стіну. А на тій стіні зіскребли саме такі зразки фарби, якими намальована «Мона Ліза». Соупаденіє?
І тепер от мистецький світ стоїть перед ділємою – а шо робить, якщо гіпотетичний шедевр Лєо можна побачить тільки якщо знести нахир не то шо б аж шедевральну, але готову і теж стару фреску не останнього лоха Вазарі? Певно гішторія ще матиме продовження.