Ан-Луї Жироде, "Портрет Жака Кателіно"

Малесенька гішторія про то, шо людський ідіотізм є одиницею сталою, незмінною в віках. Перед вами годний портрет не дуже годного діяча - польового командира Вандейського повстання Жака Кателіно. Свого часу Жак, покинувши торгувать парусиною, очолив загін "дабравольцев" і здобув кілька перемог над неорганізованою революційною французькою армією. Зрештою дуже швидко на нього вийшли роялісти-мігранти і їх англійські спонсори, швидко Кателіно отримав під командування аж 80 000 повстанців і таки ж швидко загинув за вєру і царя при штурмі Нанту, йдучи в бій в перших лавах. Це все.

Так от вже після заслання Наполеона й Реставрації 1815 р. стало питання (увага) про канонізацію Кателіно католицькою церквою. Питання затягувалося, і остаточно знялося, коли аж (!) 1944 року при бомбардуванні Анжеру були знищені останні матеріали, зібрані для беатіфікації "святого" Жака. Я канєшн не хочу порівнювать Кателіно з гнилими вилупками тіп гіві і мотороли, але... Просто в мокші нині щільність гамніца в мозоку ще більша, ніж у французів, шо з усіма своїми республіками хотіли канонізувати бандита.

І до речі про картину. Я вже писав був про принциповість і політичну грамотність художників як таких, і особливо хранцузьких. Так от автор цього хорошого портрету - Ан-Луї Жироде. Учень Жака-Луї Давіда, того шо був депутатом Конвенту, а потім намалював масу славнів Бонапарта. Сам Жироде не був революціонером, але Наполеона і його генералів малював аж пензлі горіли. А як тільки посадовили на трон Людовіка 18, й концепція змінилася - от отримав таке замовлення від короля, і вже замість героїв Наполеонівських воєн без задньої думки став малювать вандейців. Н - Незламність.