- Тату, тату, скількох лягавих ти завалив за цей рейд!
- П’ятьох, гарбузику. Цього разу довелось попотіти, ганяючи бочки зі смагою через кордон.
- Любий, дай мені свою зброю, почищу від сажі і крові. Ти ж в мене маєш топити берегову охорону у всьому блискучому і вишуканому. Бо ж ти в мене гроза акабів!
- Дякую, кохана. Там у шкатулці тобі гостинець – зняв з офіцера митниці кілька перснів. Вибач, що разом з пальцями, дуже поспішав.
- Татку, коли я виросту, я хочу бути як ти – ставити на ніж мусорів!
Саме такий діалог між членами цієї милої і світлої родини вам уявлятиметься, якщо ви прочитаєте назву даної картини у деяких сучасних джерелах – «Повернення контрабандиста». Направду ж німецький маляр Едуард Магнус, пишучи сіє у 1836 році, мав на увазі зовсім інше. І картину він назвав «Повернення палікара», що каже нам не просто про любителя поганяти повз митницю цигарки і бухло, а про грецького героя визвольної війни проти Османської імперії (1821- 1829). І вже тоді сімейна ідилія стане дещо більш романтичною.
Палікари, або клефти по суті дійсно були грецькими контрабандистами, що приймали у свої ряди всілякий набрід, переховувались у горах і здійснювали криваві вилазки проти діючої влади. Зважаючи на те, що владою були саме турки – доводилось воювати проти них. І так клефти, самі того не очікуючи, долучились до національно-визвольного руху, перетворившись на народних героїв. Щоправда – не надовго. Поки через свою жорстокість і звичку грабувати не тільки турків, але й греків, вони довоювались до того , що назви «клефт» і «палікар» на Балканах перетворились на матюк, в Європі вони все ще видавалися провідниками боротьби проти ворожого ісламського світу. Тож Едуард Магнус і представив публіці цей ідеальний образ. І до речі – виконаний дійсно майстерно, яскраво і виразно.
Майстерно настільки, що прусська королівська родина захотіла відкупити картину собі. Багатий берлінський колекціонер Йоахім Вагенер, що раніше придбав полотно, на це відповів: «Можу подарувати і оцю, і ще двісті п’ятдесят штук інших за умови: будуть вони завжди в одному місці у Берліні, і доступними для всіх!» Так і була заснована Берлінська національна галерея, де контрабандист з родиною висить і досі. Ну а для королівського дому Магнус потім написав копію. Щоправда, вона не пережила бомбардування 1945 року.
- П’ятьох, гарбузику. Цього разу довелось попотіти, ганяючи бочки зі смагою через кордон.
- Любий, дай мені свою зброю, почищу від сажі і крові. Ти ж в мене маєш топити берегову охорону у всьому блискучому і вишуканому. Бо ж ти в мене гроза акабів!
- Дякую, кохана. Там у шкатулці тобі гостинець – зняв з офіцера митниці кілька перснів. Вибач, що разом з пальцями, дуже поспішав.
- Татку, коли я виросту, я хочу бути як ти – ставити на ніж мусорів!
Саме такий діалог між членами цієї милої і світлої родини вам уявлятиметься, якщо ви прочитаєте назву даної картини у деяких сучасних джерелах – «Повернення контрабандиста». Направду ж німецький маляр Едуард Магнус, пишучи сіє у 1836 році, мав на увазі зовсім інше. І картину він назвав «Повернення палікара», що каже нам не просто про любителя поганяти повз митницю цигарки і бухло, а про грецького героя визвольної війни проти Османської імперії (1821- 1829). І вже тоді сімейна ідилія стане дещо більш романтичною.
Палікари, або клефти по суті дійсно були грецькими контрабандистами, що приймали у свої ряди всілякий набрід, переховувались у горах і здійснювали криваві вилазки проти діючої влади. Зважаючи на те, що владою були саме турки – доводилось воювати проти них. І так клефти, самі того не очікуючи, долучились до національно-визвольного руху, перетворившись на народних героїв. Щоправда – не надовго. Поки через свою жорстокість і звичку грабувати не тільки турків, але й греків, вони довоювались до того , що назви «клефт» і «палікар» на Балканах перетворились на матюк, в Європі вони все ще видавалися провідниками боротьби проти ворожого ісламського світу. Тож Едуард Магнус і представив публіці цей ідеальний образ. І до речі – виконаний дійсно майстерно, яскраво і виразно.
Майстерно настільки, що прусська королівська родина захотіла відкупити картину собі. Багатий берлінський колекціонер Йоахім Вагенер, що раніше придбав полотно, на це відповів: «Можу подарувати і оцю, і ще двісті п’ятдесят штук інших за умови: будуть вони завжди в одному місці у Берліні, і доступними для всіх!» Так і була заснована Берлінська національна галерея, де контрабандист з родиною висить і досі. Ну а для королівського дому Магнус потім написав копію. Щоправда, вона не пережила бомбардування 1945 року.
Немає коментарів:
Дописати коментар