Як відомо, скільки серба не громи, а найкращим зі спортів все одно ся залишить регбі. Для мене цінність регбасу підвищується ще й тим, що в сього ігріща є своя маленька історія взаємовідносин з живописом. Пробіжимося дуже коротко.
Взагалі маляри, ви певно знаєте, не надто полюбляли зображувати саме спорт - це важко через динаміку дійства, а також через те, що середнього живописця квіточки-метелики і голі баби завжди цікавлять більше за бруд і змагальний дух спорту.
Менше з тим, саме регбі свого часу таки зміг зацікавити вибагливих митців. Справа в тім, що попри глибокі традиції, регбас не видавався художникам консервативним - він був швидким, потужним і динамічним як новий індустріальний світ, і як нове мистецтво. Варто було на початку ХХ ст. розвитись течіям авангардизму, кубізму, експресіонізму, футуризму, як деякі маляри наче сказали сьому спортові: "Бро, ми творимо щось нове й незвідане, і ти суть щось нове і дивне. Давай допоможемо одне одному". Щодо спорту на полотні, тут переважно лютувати стали італійські футуристи, проте їх більше цікавила техніка, а не людина - тому й малювали вони переважно мотоцикли і літаки. За регбі ж взялись французи, потім і інші підтягнулись. Ця добірка максимально коротка, але якесь уявлення для вас все ж складе, чому авангард обрав саме регбі.
Це ще не футуризм, але з цього все почалося. Англійський історичний живописець Уільям Барнс Уоллен 1895 року взявся намалювати "Трояндове дербі" між командами Йоркширу і Ланкаширу. Про картину досі ходять чутки - мов є там "регбіст-привид", котрого Уоллен чомусь замазав. Менше з тим, полотно було зустрінуте з захопленням принйамні через вдале зображення динамізму моменту.
А 1908 року видатний примітивіст Анрі Руссо намалював оце, назвавши "Гравці у футбол". Хоча звичайно це саме що не є регбі, тільки у смішному вигляді. Не дарма Руссо за життя так і не визнали. А потім цей примітивізм став класикою.
Взагалі маляри, ви певно знаєте, не надто полюбляли зображувати саме спорт - це важко через динаміку дійства, а також через те, що середнього живописця квіточки-метелики і голі баби завжди цікавлять більше за бруд і змагальний дух спорту.
Менше з тим, саме регбі свого часу таки зміг зацікавити вибагливих митців. Справа в тім, що попри глибокі традиції, регбас не видавався художникам консервативним - він був швидким, потужним і динамічним як новий індустріальний світ, і як нове мистецтво. Варто було на початку ХХ ст. розвитись течіям авангардизму, кубізму, експресіонізму, футуризму, як деякі маляри наче сказали сьому спортові: "Бро, ми творимо щось нове й незвідане, і ти суть щось нове і дивне. Давай допоможемо одне одному". Щодо спорту на полотні, тут переважно лютувати стали італійські футуристи, проте їх більше цікавила техніка, а не людина - тому й малювали вони переважно мотоцикли і літаки. За регбі ж взялись французи, потім і інші підтягнулись. Ця добірка максимально коротка, але якесь уявлення для вас все ж складе, чому авангард обрав саме регбі.
Це ще не футуризм, але з цього все почалося. Англійський історичний живописець Уільям Барнс Уоллен 1895 року взявся намалювати "Трояндове дербі" між командами Йоркширу і Ланкаширу. Про картину досі ходять чутки - мов є там "регбіст-привид", котрого Уоллен чомусь замазав. Менше з тим, полотно було зустрінуте з захопленням принйамні через вдале зображення динамізму моменту.
А 1908 року видатний примітивіст Анрі Руссо намалював оце, назвавши "Гравці у футбол". Хоча звичайно це саме що не є регбі, тільки у смішному вигляді. Не дарма Руссо за життя так і не визнали. А потім цей примітивізм став класикою.
Прорив зробив французький кубіст Андре Глез. 1913 року він закінчив дуже масштабну роботу, яку, знову таки назвав "Гравці у мать його футбол", проте з цього приводу мистецтвознавці сумнівів не мають - мова йде про регбі, мова йде про силову боротьбу, мова йде про топтання по суперникам, захвати і швидкість. Ця картина визнана одним з символів кубізму, що саме і уособлює віяння часу. В період написання картини збірна Франції з регбі була відсторонена від всіх міжнародних змагань через бійку зі збірною Шотландії за участі поліції і вболівальників. Перша світова всіх помирила.
1913 рік, Робер Делоне, "Команда Кардіффу". Чуєте цей передвоєнний шик Європи?
Андре Лот, Франція, 1917. "Регбі". Малевичі, Шагали, Пікассо вже крокували планетою. Крокував і регбі по новим стилям живопису.
А це вже і німецькі експресионісти дісталися до регбі. Макс Бекманн, 1929. Скоро ці його роботи визнають "дегенеративним мистецтвом" і примусять виїхати з Райху.
Шикарна робота австралійця Уівера Хокінса - "Танець футбольного поля", 1947. Знову ж таки, до чого тут футбол? Проте кольори і динаміка вражають.
Ну а це вже наш сучасник і ровесник Бен Мозлі з Великобританії, і картина "Хака". Продовжує саме ті традиції. Тому його картини висять зокрема у колекції Алекса Фергюсона.
Немає коментарів:
Дописати коментар