Якщо подивитись на видатних діячів культури, що якось долучились до громадянської війни в Іспанії, то ми побачимо, що абсолютна більшість світил (без лапок) виступала на стороні комуняк-республіканців, чи ж то принаймні їм співчувала. Фалангісти-націоналісти генерала Франко в світовому культурному середовищі залишились без підтримки, поки Джордж наш Орвелл воював за лівачню, Гемінгвей, Пікассо, Екзюпері, Далі та інші громили ненависний фошиссський фронт в картинах, статтях і ессе. Саме тому ми знаємо, що націоналісти, які розстрілювали полонених – бандити. А от республіканці, що розпинали священиків на брамах їх церков і вішали трупи на гаки для м’яса – борці за свободу.
Проте були і виключення. І це не тільки нами любимий Ернст Юнгер. А от і такий собі британський художник і письменник Персі Уіндем Льюіс. На момент війни в Іспанії Льюіс вже похавав життя – на фронти Першої Світової він відправився вже відомим художником і кілька років як офіцер артилерії влаштовував ті нескінченні страшні гарматні дуелі з німцями. Коли ж Іспанія вибухнула, Льюіс написав повість «Помста за кохання», розвіявши в прах діяльність комуністів на Піренеях, а своїх співвітчизників на кшталт Орвелла назвавши «обманутими». То чи дивно, що Гемінгвей охрестив Льюіса «найогиднішою людиною, яку він колись зустрічав», а Орвелл про твори земляка відзивався як про «плід творчості людини, що увібрала таланти десятка посередніх письменників, який неможливо навіть прочитати».
Менше з тим, час довів правоту Льюіса, і навіть Орвелл під кінець свого трагічно короткого життя це зрозумів. На період же війни в Іспанії Льюіс (який свого часу сам вигадав власний стиль під назвою «вортіцизм» - поєднання кубізму і італійського футуризму), пригадав своє художнє минуле. І 1937 року закінчив яскраву і одночасно похмуру картину «Капітуляція Барселони». Де, перекликаючись з Веласкесовою «Здачею Бреди», в Барселону вже входять фалангісти у строях конкістадорів і більш ранніх іспанських лицарів. Направду, про картину відомостей мало, хоча відомо, що на виставці художника в тому ж році вона отримала схвальні відгуки (хоча це вам не «Герніка» Пікассо – тут же ж фашисти, так). І власне на момент завершення полотна про капітуляцію столиці комуністів мова ще не йшла. Одначе вже у квітні 1938 Франко повністю відрізав Каталонію від усього світу, і перемога націоналістів стала лише справою часу. Вже скоро націоналісти увійшли в покинуту всіма захисниками Барселону, як то і передбачив правий у всіх поглядах маляр-ветеран. А чи не дивним вам здається сам факт, що на практиці з тих часів майже нічого не змінилось?
Проте були і виключення. І це не тільки нами любимий Ернст Юнгер. А от і такий собі британський художник і письменник Персі Уіндем Льюіс. На момент війни в Іспанії Льюіс вже похавав життя – на фронти Першої Світової він відправився вже відомим художником і кілька років як офіцер артилерії влаштовував ті нескінченні страшні гарматні дуелі з німцями. Коли ж Іспанія вибухнула, Льюіс написав повість «Помста за кохання», розвіявши в прах діяльність комуністів на Піренеях, а своїх співвітчизників на кшталт Орвелла назвавши «обманутими». То чи дивно, що Гемінгвей охрестив Льюіса «найогиднішою людиною, яку він колись зустрічав», а Орвелл про твори земляка відзивався як про «плід творчості людини, що увібрала таланти десятка посередніх письменників, який неможливо навіть прочитати».
Менше з тим, час довів правоту Льюіса, і навіть Орвелл під кінець свого трагічно короткого життя це зрозумів. На період же війни в Іспанії Льюіс (який свого часу сам вигадав власний стиль під назвою «вортіцизм» - поєднання кубізму і італійського футуризму), пригадав своє художнє минуле. І 1937 року закінчив яскраву і одночасно похмуру картину «Капітуляція Барселони». Де, перекликаючись з Веласкесовою «Здачею Бреди», в Барселону вже входять фалангісти у строях конкістадорів і більш ранніх іспанських лицарів. Направду, про картину відомостей мало, хоча відомо, що на виставці художника в тому ж році вона отримала схвальні відгуки (хоча це вам не «Герніка» Пікассо – тут же ж фашисти, так). І власне на момент завершення полотна про капітуляцію столиці комуністів мова ще не йшла. Одначе вже у квітні 1938 Франко повністю відрізав Каталонію від усього світу, і перемога націоналістів стала лише справою часу. Вже скоро націоналісти увійшли в покинуту всіма захисниками Барселону, як то і передбачив правий у всіх поглядах маляр-ветеран. А чи не дивним вам здається сам факт, що на практиці з тих часів майже нічого не змінилось?
Немає коментарів:
Дописати коментар