Як справжня українська тілігенція (ну таке, ги-ги), у часи зради порину в тугу і роздуми за високе.
Приблизно 40 хвилин мені ся знадобило аби осилити книгу "Енеїда Базилевича" - чудово оформлений фоліянт 2017 року випуску про те як саме створювались видатні ілюстрації Анатолія Базилевича до власне "Енеїди" Котляревського. Прискіпуючись, скажу, що про джерела натхнення нашого великого ілюстратора можна було б написати куди розлогіше. От хоча б про таке джерело.
Забачивши картину "Сон Енея" італійського маляра 17 ст. Сальватора Рози, я аж пережив напад дежавю - десь же я це вже бачив. Оці старечі патли, вказівний жест, сплячого воїна. А, ну так - логічно де. Здавалося б, як ще по-іншому можна зобразити сцену появи старого Тибру перед Енеєм? А проте, на мою суб'єктивну рацію, має місце досить очевидна алюзія Базилевича на твір свого італійського колеги.
До речі, сам-то Сальватор Роза (1617 - 1673) був саме що парубком моторним, і хлопцем хоч куди. Оповідають, що будучи ще молодим, проте добре знаним маляром, 1648 року він приєднався до антиіспанського повстання під проводом півбожевільного неаполітанця Мазаньєлло, і разом з колегами, також іменитими митцями, створив так звану "Кампанью смерті" - групу диверсантів, що ночами вирізали іспанських загарбників по всьому Неаполі. Так було чи ні, але точно відомо, що після придушення повстання Розі довелось якісь пару років переховуватись від влади і жити серед розбійників, які і послужили героями деяких його подальших полотен.
А, так, я до того, що інтелігенція у часи смути далеко не завжди бере до рук тільки кобзу.
Приблизно 40 хвилин мені ся знадобило аби осилити книгу "Енеїда Базилевича" - чудово оформлений фоліянт 2017 року випуску про те як саме створювались видатні ілюстрації Анатолія Базилевича до власне "Енеїди" Котляревського. Прискіпуючись, скажу, що про джерела натхнення нашого великого ілюстратора можна було б написати куди розлогіше. От хоча б про таке джерело.
Забачивши картину "Сон Енея" італійського маляра 17 ст. Сальватора Рози, я аж пережив напад дежавю - десь же я це вже бачив. Оці старечі патли, вказівний жест, сплячого воїна. А, ну так - логічно де. Здавалося б, як ще по-іншому можна зобразити сцену появи старого Тибру перед Енеєм? А проте, на мою суб'єктивну рацію, має місце досить очевидна алюзія Базилевича на твір свого італійського колеги.
До речі, сам-то Сальватор Роза (1617 - 1673) був саме що парубком моторним, і хлопцем хоч куди. Оповідають, що будучи ще молодим, проте добре знаним маляром, 1648 року він приєднався до антиіспанського повстання під проводом півбожевільного неаполітанця Мазаньєлло, і разом з колегами, також іменитими митцями, створив так звану "Кампанью смерті" - групу диверсантів, що ночами вирізали іспанських загарбників по всьому Неаполі. Так було чи ні, але точно відомо, що після придушення повстання Розі довелось якісь пару років переховуватись від влади і жити серед розбійників, які і послужили героями деяких його подальших полотен.
А, так, я до того, що інтелігенція у часи смути далеко не завжди бере до рук тільки кобзу.
Немає коментарів:
Дописати коментар