"Дегенеративне мистецтво" Німеччини, як відомо, то одне з найяскравіших явищ у живописі 20 ст., та й а може і останній великий художній сплеск з тих часів і аж понині. Була серед цих "дегенератів" і от така знаменна особистість, пройти повз котру ми не маємо жодної змоги. Франц Радзивілл (1895 - 1983), людина і глиба.
Франц наш, в силу дати народження, звісно ж, як і кожен молодий німець, попроливав крові на полях Фландрії у Першу Світову, і потрапивши до англійського полону, твердо вирішив, що як ся верне домів живим, обов'язково стане художником. Обіцянку Радзивілл виконав, і вже у 1920-х вибився у провідні маляри Німеччини, ставши ключовою фігурою напрямку "нова об'єктивність" (про його представників я вже писав). Але це не все. Як тіко втрапила нагода, Радзивілл став правовірним членом НСДАП, щиро вірячи, що от саме Адольфо виведе країну з безладу. А ще сподіваючись, що мистецтво самого Радзивіла і його друзів-експресіоністів стане орієнтиром для культури відродженого Райху. "Дурень, дурень, били, а не вчили" (с).
Герр Франц дійсно отримав високі посади від Райху, призначення в Академії мистецтв, а от далі щось пішло не так. Публіка приймала його картини із захватом, зате офіційна влада чомусь прийнялась відверто тероризувати заслуженого дядька. Таким чином, Радзивілл на своїй завидній посаді опинився поміж двох вогнів. З одного боку були пропагандист Гебельс і поціновувач і крадій картин Герінг, що, попри усталену нині думку, вважали експресіонізм суто німецьким напрямком, який і варто розвивати як провідний. А з іншого боку опинилися ображений і закомплексований художник Гітлер і його підгавкувач Розенберг - їм-то як раз кортіло перевести мистецтво у прості як двері форми, аби ніякої "мазні і підорасів". Розенберг таки переміг, і скоро Радзивілл почув у владних кабінетах: "Що у вас там? Експресіонізм? Не знаю такого. Нова об'єктивність? Сюрреалізм? Та ви навіжений! Ану вон оццюда! Вон із Акадєміі! Вон із іскусства!"
Так кількасот творів тепер вже безробітного художника-нациста були конфісковані і знищені, частина потрапила на "тіпа ганебну" виставку "Дегенеративного мистецтва", а ще частина - просто під заборону виставлятись. Тут ще й Гітлер виступив з тією самою промовою про недопустимість "малювати небо зеленим, а хмари жовтими". "Сучий сину..." - подумав Радзивілл, і миттєво написав і виставив на огляд пейзаж із зеленим небом і жовтими хмарами.
Благо, у Радзивілла завжди були впливові друзі, і переважно - серед генералів і адміралів, які його постійно і відмазували від проблем. Саме якийсь адмірал і порадив художнику: "А намалюй-но щось героїчне про нас, підводників! Одразу ся вернеш прихильність партії".
"А в дупі я бачив цю прихильність партії, - наче сказав герр Франц, - Але картину про вас напишу. Ось, тримайте".
Так у 1938 році і з'явилося це сюрреалістичне полотно із потрійною назвою "Війна підводних човнів / Тотальна війна / Втрачена земля". І якщо до цього влада критикувала Радзивілла за апокаліптичні зображення буття, то... тут він виявився таки майже пророком. Просто в силу того, що сам воював і дуже не бажав повторення історії, фінал якої для нього був ясним. Ще не була випробувана тактика "вовчих зграй" - а на картині ми вже бачимо саме що "зграю" субмарин. Ще не було відомо напевне, що бути підводником - це залишати собі 10% шансів на виживання, а на картині вже могили і натяк на море як братський цвинтар. Ще не були такими ефективними легкі бомбардувальники проти підлодок, але саме такий літак витає над хвилями, як головна загроза Крігсмаріне. Ну і купа інших символічних речей: вітрильник як символ уходу романтичної епохи і того, що субмарини переважно б'ють не по військових кораблях, криваве сонце як прикмета битви, ну і понівечений прапор Кталонії як нагадування того, що якраз таки іспанських комуністів Крігсмаріне вже встигло нагнути під час громадянської війни в Іспанії.
Що ж адмірал, який замовив полотно? А нічого, не побоявся і повісив картину десь у військовому виші. Ну а далі таки почалася та сама тотальна війна, і вже немолодий художник Радзивілл знову був змушений служити і воювати. Вдруге у житті і на другій війні потрапивши в англійський полон, але цього разу примудрившись з нього втекти.
Опісля війни йому пригадали і членство в НСДАП, і високі посади. І хоча сам Радзивілл вже давно розчарувався в ідеалах, проходити принизливу процедуру денацифікації він відмовлявся, назвавши (на повному серйозі) своїх суддів милим нашому вуху словом Schweinehunden. Так, саме свинособаки. Та зрештою, попри наклепи недоброзичливців, Франц Радзивілл повернув своє добре ім'я, продовжив творити і прожив до 88 років. І шось мні ся здає, що під цим тегом він згаданий не востаннє.
Франц наш, в силу дати народження, звісно ж, як і кожен молодий німець, попроливав крові на полях Фландрії у Першу Світову, і потрапивши до англійського полону, твердо вирішив, що як ся верне домів живим, обов'язково стане художником. Обіцянку Радзивілл виконав, і вже у 1920-х вибився у провідні маляри Німеччини, ставши ключовою фігурою напрямку "нова об'єктивність" (про його представників я вже писав). Але це не все. Як тіко втрапила нагода, Радзивілл став правовірним членом НСДАП, щиро вірячи, що от саме Адольфо виведе країну з безладу. А ще сподіваючись, що мистецтво самого Радзивіла і його друзів-експресіоністів стане орієнтиром для культури відродженого Райху. "Дурень, дурень, били, а не вчили" (с).
Герр Франц дійсно отримав високі посади від Райху, призначення в Академії мистецтв, а от далі щось пішло не так. Публіка приймала його картини із захватом, зате офіційна влада чомусь прийнялась відверто тероризувати заслуженого дядька. Таким чином, Радзивілл на своїй завидній посаді опинився поміж двох вогнів. З одного боку були пропагандист Гебельс і поціновувач і крадій картин Герінг, що, попри усталену нині думку, вважали експресіонізм суто німецьким напрямком, який і варто розвивати як провідний. А з іншого боку опинилися ображений і закомплексований художник Гітлер і його підгавкувач Розенберг - їм-то як раз кортіло перевести мистецтво у прості як двері форми, аби ніякої "мазні і підорасів". Розенберг таки переміг, і скоро Радзивілл почув у владних кабінетах: "Що у вас там? Експресіонізм? Не знаю такого. Нова об'єктивність? Сюрреалізм? Та ви навіжений! Ану вон оццюда! Вон із Акадєміі! Вон із іскусства!"
Так кількасот творів тепер вже безробітного художника-нациста були конфісковані і знищені, частина потрапила на "тіпа ганебну" виставку "Дегенеративного мистецтва", а ще частина - просто під заборону виставлятись. Тут ще й Гітлер виступив з тією самою промовою про недопустимість "малювати небо зеленим, а хмари жовтими". "Сучий сину..." - подумав Радзивілл, і миттєво написав і виставив на огляд пейзаж із зеленим небом і жовтими хмарами.
Благо, у Радзивілла завжди були впливові друзі, і переважно - серед генералів і адміралів, які його постійно і відмазували від проблем. Саме якийсь адмірал і порадив художнику: "А намалюй-но щось героїчне про нас, підводників! Одразу ся вернеш прихильність партії".
"А в дупі я бачив цю прихильність партії, - наче сказав герр Франц, - Але картину про вас напишу. Ось, тримайте".
Так у 1938 році і з'явилося це сюрреалістичне полотно із потрійною назвою "Війна підводних човнів / Тотальна війна / Втрачена земля". І якщо до цього влада критикувала Радзивілла за апокаліптичні зображення буття, то... тут він виявився таки майже пророком. Просто в силу того, що сам воював і дуже не бажав повторення історії, фінал якої для нього був ясним. Ще не була випробувана тактика "вовчих зграй" - а на картині ми вже бачимо саме що "зграю" субмарин. Ще не було відомо напевне, що бути підводником - це залишати собі 10% шансів на виживання, а на картині вже могили і натяк на море як братський цвинтар. Ще не були такими ефективними легкі бомбардувальники проти підлодок, але саме такий літак витає над хвилями, як головна загроза Крігсмаріне. Ну і купа інших символічних речей: вітрильник як символ уходу романтичної епохи і того, що субмарини переважно б'ють не по військових кораблях, криваве сонце як прикмета битви, ну і понівечений прапор Кталонії як нагадування того, що якраз таки іспанських комуністів Крігсмаріне вже встигло нагнути під час громадянської війни в Іспанії.
Що ж адмірал, який замовив полотно? А нічого, не побоявся і повісив картину десь у військовому виші. Ну а далі таки почалася та сама тотальна війна, і вже немолодий художник Радзивілл знову був змушений служити і воювати. Вдруге у житті і на другій війні потрапивши в англійський полон, але цього разу примудрившись з нього втекти.
Опісля війни йому пригадали і членство в НСДАП, і високі посади. І хоча сам Радзивілл вже давно розчарувався в ідеалах, проходити принизливу процедуру денацифікації він відмовлявся, назвавши (на повному серйозі) своїх суддів милим нашому вуху словом Schweinehunden. Так, саме свинособаки. Та зрештою, попри наклепи недоброзичливців, Франц Радзивілл повернув своє добре ім'я, продовжив творити і прожив до 88 років. І шось мні ся здає, що під цим тегом він згаданий не востаннє.
Немає коментарів:
Дописати коментар