Цю маленьку лампову гішторію часто малювали, але чомусь переважно в вигляді ілюстрацій, мало хто дозрів до повноцінної картини. От шотландський маляр Джон Данкан (1866 - 1945) таки дозрів.
23 червня 1314 року, в переддень того, як король Роберт Брюс при Баннокберні порубав на дрібний мак англійське військо і позбавив Шотландію гніту окупантів, він мав одну цікаву пригоду. Яка могла б покласти край всім його амбіційним планам. Буквально напередодні битви загін 22-річного англійського барона Генрі де Бохуна (ні, не пращур Богуна) випадково натрапив на передовий шотландський роз'їзд, власне на чолі з Робертом Брюсом. Звісно, молодий де Бохун, як то часто буває, вирішив, що от саме він, і саме зараз може закінчити всю війну одним ударом, і без попередження рванув зі списом наперевіс прямо на шотландського короля.
Роберт Брюс, треба сказати, був в не дуже хорошій позиції - зі зброї на той момент мав лише невелику бойову сокиру, та й кінь під сідлом був не бойовий. Менше з тим, тікати від наглого щеняти у свої-то 40 Роберт не збирався, і тому просто чекав на супротивника не рухаючись з місця. Не рухаючись рівно до того моменту, поки де Бохун не опинився власне на відстані удару списа - лише тоді терплячий Брюс рванув свою коняку вбік, і страшним ударом всадив нахабному малолітці сокиру глибоко в череп, так що від шолому і голови вже мало що залишилось. Брюс, котрий тільки що міг вмить втратити взагалі все на світі, подивився на труп і вилаявся - через такого сміливця довелось зламати улюблену бойову сокиру, бо ж держак її так і залишивсь в руці Роберта, а от все інше - в голові де Бохуна.
Звісно ж, шотландці сприйняли цю подію як знак Божий, і вже за добу здобули одну з найважливіших перемог в своїй історії. А сам герць став для горян легендою, якою вони пишаються і досі. Власне, чому ж ми дивимось саме на цю картину, а не на якусь іншу, серед десятка подібних? По-перше, це просто красиво і епічно. По-друге, попри картинність - дуже достовірно. Адже чомусь всі інші художники зображують Брюса із щитом в руці, забуваючи, що для такого різкого маневру конем королю все ж потрібно було б повіддя в руці. Ну й по-третє, художник символічно зобразив червоним, у що вже за мить перетвориться голова де Бохуна. А англійців я з дитинства недолюблюю.
23 червня 1314 року, в переддень того, як король Роберт Брюс при Баннокберні порубав на дрібний мак англійське військо і позбавив Шотландію гніту окупантів, він мав одну цікаву пригоду. Яка могла б покласти край всім його амбіційним планам. Буквально напередодні битви загін 22-річного англійського барона Генрі де Бохуна (ні, не пращур Богуна) випадково натрапив на передовий шотландський роз'їзд, власне на чолі з Робертом Брюсом. Звісно, молодий де Бохун, як то часто буває, вирішив, що от саме він, і саме зараз може закінчити всю війну одним ударом, і без попередження рванув зі списом наперевіс прямо на шотландського короля.
Роберт Брюс, треба сказати, був в не дуже хорошій позиції - зі зброї на той момент мав лише невелику бойову сокиру, та й кінь під сідлом був не бойовий. Менше з тим, тікати від наглого щеняти у свої-то 40 Роберт не збирався, і тому просто чекав на супротивника не рухаючись з місця. Не рухаючись рівно до того моменту, поки де Бохун не опинився власне на відстані удару списа - лише тоді терплячий Брюс рванув свою коняку вбік, і страшним ударом всадив нахабному малолітці сокиру глибоко в череп, так що від шолому і голови вже мало що залишилось. Брюс, котрий тільки що міг вмить втратити взагалі все на світі, подивився на труп і вилаявся - через такого сміливця довелось зламати улюблену бойову сокиру, бо ж держак її так і залишивсь в руці Роберта, а от все інше - в голові де Бохуна.
Звісно ж, шотландці сприйняли цю подію як знак Божий, і вже за добу здобули одну з найважливіших перемог в своїй історії. А сам герць став для горян легендою, якою вони пишаються і досі. Власне, чому ж ми дивимось саме на цю картину, а не на якусь іншу, серед десятка подібних? По-перше, це просто красиво і епічно. По-друге, попри картинність - дуже достовірно. Адже чомусь всі інші художники зображують Брюса із щитом в руці, забуваючи, що для такого різкого маневру конем королю все ж потрібно було б повіддя в руці. Ну й по-третє, художник символічно зобразив червоним, у що вже за мить перетвориться голова де Бохуна. А англійців я з дитинства недолюблюю.
Немає коментарів:
Дописати коментар