Давайте-то поглянемо крадькома на картінку знаного халамидника Яна Брейгеля-Молодшого. Воно здавалося б просто милі мавпенятка, но всьо тут не так і банально. Бо картінка ця не просто яскрава карикатура – це ціла гішторія. Це романтична гішторія одвічного людського довбоєбізму, котрий був однаковим шо 400 років тому, шо сьогодні.
Якщо коротко. У 1630-х роках на піку економічного підйому і переможної революції Нідерланди вдруг усвідомили, шо всьо у світі тлін, окрім одного – тюльпанів. Ніхто не зна, з якого біса, але країну накрила неконтрольована тюльпанова лихоманка. Середній клас не просто культивував ці квіти, він їх колекціонував і лілєяв, даючи за одну цибулину до 1000 гульденів (це два річні приробітки непоганого ремісника). Аж тут стається форс-мажор – у якогось хазяїна квіти вразило вірусняком, і… вони стали ще красивішими, а в натовпу остаточно зриває дах. Кілька тисяч колекціонерів в найбільших містах країни створюють ажіотаж і дефіцит, тож на 1636 рік ціни на тюльпани виростають в рази, всюди збираються аукціони і колегії з продажу цибулин, в діло вступають спекулянти, особливо азартні мудили закладають за майбутні ще неіснуючі урожаї свої будинки і господу.
Стараннями спекулянтів, котрі перепродавали одне одному і мудилам ф’ючерсні контракти, на початок 1637 року складається ситуація, що на тюльпановому ринку в розрахунок іде не тільки золото – контрактами зав’язана нерухомість, землі, і самі цибулини рослин вже перетворились на аналог грошей, цей обіг сягає сотень тисяч гульденів (за квіти, карл). І от в якийсь страшний лютневий вечір десь в Алкмарі на аукціоні кілька покупців взяли і подумали… «БЛЯТЬ, ДА ШО МИ РОБИМО! Я НЕ БУДУ ВІДДАВАТИ ЗА КВІТИ ХАТУ І ХАЗЯЙСТВО!».
Аукціон проваливсь, і після тривожної мовчанки пішли кола по воді – за кілька днів ринок тюльпанів обвалився, квіти обезцінилися, і тисячі мудил залишились винними одне одному тисячі ж гульденів, акри землі і центнери реманенту по контрактах укладених за останні півроку. Національна економіка отримала легкий удар під дих, хоча й швидко оговталася – проте катастрофа все ж не минулася дарма. З тих пір чесний і прозорий бізнес Нідерландів назавжди втратив атмосферу довіри, адже сотні судових процесів, бійок і погроз по обезцінених тюльпанових контрактах тривали ще років п’ять.
Власне тепер ви понімаєте, шо діється на картині Брейгеля, чому дурні мавпи носяться з тюльпанами, і чому вони саме мавпи, а не хтось інший. Но цікаво інше. На задньому плані між собою б’ються кілка обізян – це голандська армія боронить тюльпанойобів від іспанської агресії і єзуїтства, адже війна все ще тривала, доки народ вприсядку флюродросив на квіти і витрачав гроші на вітер. Ну такоє. Я не натякаю, нє. (брешу, натякаю, канєшно).
Якщо коротко. У 1630-х роках на піку економічного підйому і переможної революції Нідерланди вдруг усвідомили, шо всьо у світі тлін, окрім одного – тюльпанів. Ніхто не зна, з якого біса, але країну накрила неконтрольована тюльпанова лихоманка. Середній клас не просто культивував ці квіти, він їх колекціонував і лілєяв, даючи за одну цибулину до 1000 гульденів (це два річні приробітки непоганого ремісника). Аж тут стається форс-мажор – у якогось хазяїна квіти вразило вірусняком, і… вони стали ще красивішими, а в натовпу остаточно зриває дах. Кілька тисяч колекціонерів в найбільших містах країни створюють ажіотаж і дефіцит, тож на 1636 рік ціни на тюльпани виростають в рази, всюди збираються аукціони і колегії з продажу цибулин, в діло вступають спекулянти, особливо азартні мудили закладають за майбутні ще неіснуючі урожаї свої будинки і господу.
Стараннями спекулянтів, котрі перепродавали одне одному і мудилам ф’ючерсні контракти, на початок 1637 року складається ситуація, що на тюльпановому ринку в розрахунок іде не тільки золото – контрактами зав’язана нерухомість, землі, і самі цибулини рослин вже перетворились на аналог грошей, цей обіг сягає сотень тисяч гульденів (за квіти, карл). І от в якийсь страшний лютневий вечір десь в Алкмарі на аукціоні кілька покупців взяли і подумали… «БЛЯТЬ, ДА ШО МИ РОБИМО! Я НЕ БУДУ ВІДДАВАТИ ЗА КВІТИ ХАТУ І ХАЗЯЙСТВО!».
Аукціон проваливсь, і після тривожної мовчанки пішли кола по воді – за кілька днів ринок тюльпанів обвалився, квіти обезцінилися, і тисячі мудил залишились винними одне одному тисячі ж гульденів, акри землі і центнери реманенту по контрактах укладених за останні півроку. Національна економіка отримала легкий удар під дих, хоча й швидко оговталася – проте катастрофа все ж не минулася дарма. З тих пір чесний і прозорий бізнес Нідерландів назавжди втратив атмосферу довіри, адже сотні судових процесів, бійок і погроз по обезцінених тюльпанових контрактах тривали ще років п’ять.
Власне тепер ви понімаєте, шо діється на картині Брейгеля, чому дурні мавпи носяться з тюльпанами, і чому вони саме мавпи, а не хтось інший. Но цікаво інше. На задньому плані між собою б’ються кілка обізян – це голандська армія боронить тюльпанойобів від іспанської агресії і єзуїтства, адже війна все ще тривала, доки народ вприсядку флюродросив на квіти і витрачав гроші на вітер. Ну такоє. Я не натякаю, нє. (брешу, натякаю, канєшно).
Немає коментарів:
Дописати коментар