Як би ото прославитись, якщо ти молодий художник, що живе у Парижі у 1870-х роках, а навкруг 100500 не менш талановитих конкурентів? Маляр Анрі Жерве знайшов відповідь на це питання.
На найбільшу художню виставку світу – Салон 1878 року Жерве подався із цією картиною під назвою «Ролля».
- Що це за срамота? – спитав художника суперінтендант виставки.
- Це «Ролля», - сказав Жерве. – Фінальна сцена поеми Альфреда де Мюссе. Тут я відобразив контраст між святом життя і святом смерті, оскільки оцей хлоп біля вікна прямо зараз готується до суїциду. Це більше філософське полотно, ніж натурне. Воно примусить глядача замислитись про сенс життя…
- Так? Слухай. А не пішов би ти звідси до такої-то матері зі своєю порнографією! – відповів йому наглядач, і додав, - І прастітутку свою забирай!
Зараз критики посміюються – а власне чим красива повія на цій картині відрізняється від не менш оголених і не менш фігуристих німф і богинь, котрі тоді на щорічних Салонах ледь не як шпалери клеїли? Та звісно нічим, знаємо ми. Але, як вважали організатори виставки, різниця між богинею і повією все ж критична. Бо тут амурчики не літають. Тому «Ролля» отримав відмову, плювки і матюки у спину.
Не знали жорстокі цензори, що для Жерве ця тема була дуже болючою. Він бо й сам на то час був закоханий у дорогу і недоступну куртизанку, і сам задумувався про те, щоб вкоротити собі віку. Але все ж обійшовся сублімацією бажань і звернувся до літератури. Адже у тій самій поемі Мюссе молодий і хвацький буржуй Жак Ролля жив собі горя не знаючи, аж поки не протринькав всі статки. І аби втілити останнє в житті бажання – провести ніч із юною і недешевою повією, в котру був закоханий, продав свій останній пістолет.
Аж на ранок прокинувшись, Ролля поставив останню галочку у списку «Must do list», задивився на своє кохання, задивився у вікно, потім знову на кохання, і подумав «А чи варто ото? А може ще раз?», потім згадав, що пообіцяв друзям себе самого замінусувати до світанку, потім згадав, що продав пістолет, і зрештою все ж випив отруту. «Ідіот» – виносить йому вирок плин часу.
А от художник Жерве ідіотом не був. Зважаючи на дружбу з Дега і Ренуаром, він швидко отримав місце на альтернативній виставці, і вже туди народ так і пер, щоб подивитись на скандальне полотно, і таки похвалити Жерве за смачне втілення на картині тривожної дилеми (і цицьок). Так Жерве став популярним і обезсмертив свій твір, який на Салоні міг би загубитись посеред німф і богинь.
На найбільшу художню виставку світу – Салон 1878 року Жерве подався із цією картиною під назвою «Ролля».
- Що це за срамота? – спитав художника суперінтендант виставки.
- Це «Ролля», - сказав Жерве. – Фінальна сцена поеми Альфреда де Мюссе. Тут я відобразив контраст між святом життя і святом смерті, оскільки оцей хлоп біля вікна прямо зараз готується до суїциду. Це більше філософське полотно, ніж натурне. Воно примусить глядача замислитись про сенс життя…
- Так? Слухай. А не пішов би ти звідси до такої-то матері зі своєю порнографією! – відповів йому наглядач, і додав, - І прастітутку свою забирай!
Зараз критики посміюються – а власне чим красива повія на цій картині відрізняється від не менш оголених і не менш фігуристих німф і богинь, котрі тоді на щорічних Салонах ледь не як шпалери клеїли? Та звісно нічим, знаємо ми. Але, як вважали організатори виставки, різниця між богинею і повією все ж критична. Бо тут амурчики не літають. Тому «Ролля» отримав відмову, плювки і матюки у спину.
Не знали жорстокі цензори, що для Жерве ця тема була дуже болючою. Він бо й сам на то час був закоханий у дорогу і недоступну куртизанку, і сам задумувався про те, щоб вкоротити собі віку. Але все ж обійшовся сублімацією бажань і звернувся до літератури. Адже у тій самій поемі Мюссе молодий і хвацький буржуй Жак Ролля жив собі горя не знаючи, аж поки не протринькав всі статки. І аби втілити останнє в житті бажання – провести ніч із юною і недешевою повією, в котру був закоханий, продав свій останній пістолет.
Аж на ранок прокинувшись, Ролля поставив останню галочку у списку «Must do list», задивився на своє кохання, задивився у вікно, потім знову на кохання, і подумав «А чи варто ото? А може ще раз?», потім згадав, що пообіцяв друзям себе самого замінусувати до світанку, потім згадав, що продав пістолет, і зрештою все ж випив отруту. «Ідіот» – виносить йому вирок плин часу.
А от художник Жерве ідіотом не був. Зважаючи на дружбу з Дега і Ренуаром, він швидко отримав місце на альтернативній виставці, і вже туди народ так і пер, щоб подивитись на скандальне полотно, і таки похвалити Жерве за смачне втілення на картині тривожної дилеми (і цицьок). Так Жерве став популярним і обезсмертив свій твір, який на Салоні міг би загубитись посеред німф і богинь.
Немає коментарів:
Дописати коментар