- Що ж, пані та панове! Приз в номінації «Найбільш дебільна смерть героя в класичній світовій літературі» вручить Ежен Делакруа!
- Дякую, дякую. Я дуже хвилююсь, вручаючи цю почесну відзнаку. Тут стільки достойних героїв – пані Боварі, Омелько Кайдаш, Гетсбі. І тим не менш. Статуетку «Золотий пєндєль» отримує… Бріан де Буагільбер, роман «Айвенго»! *оплески* Привітаємо нашого переможця! До речі, а де ж він?
*зал хором* - ОН УМЄР ЖЕРТВОЙ СОБСТВЄННИХ НЄОБУЗДАНИХ СТРАСТЄЙ! Га-га-га-га-га-га-га!
________________
Так, направду давно хотів сказати, що не читав я ще більш ідіотської розв’язки роману, ніж в цьому творінні Вальтера Скотта. Смерть головного антигероя в фіналі епопеї – несучись зі списом на свого заклятого ворога лютий Бріан де Буагільбер ні з того, ні з сього падає з коня і помирає «от мучівших єго страстей» - явно говорить нам про те, що Скотт просто притомивсь писати роман й не схотів мозгувати над вміняємою розв’язкою. А тут вже й труби горять, дедлайни тиснуть, тож чому б антагоністу, матьорому лицарю-храмовнику просто не взяти, й самовільно не подавицця мацою на самому піку кар’єри, не пояснюючи нікому причин? Як на мене, фейл, сер Вальтер. То ж вам всьо такі не якась Анна Карєніна.
Я аж так і представив розмову свідка того бою, магістра тамплієрів Луки де Бомануара з патологоанатомом, шо робив обстеження трупа.
- Так, шо тут у нас в справці? «Он умєр жертвой собствєнних нєобузданих страстєй»… Што? Дохтур, ви ніц не попутали?
- Ніт.
- Док, може все ж таки з коня впав і в’язи скрутив?
- Ні.
- Перевтома? Перегрівсь? Впав в пилюку і задихнувсь? В нас таке буває, знаєте лі.
- Іс-клю-чєно. Він умєр жертвой страстєй.
- Нє-нє, док, стійте, яких страстей? Буагільбер з Хаттіну вирвавсь без подряпини і облогу Єрусалиму витримав, які йому можуть бути страсті?
- Нєобуздані, тут же написано ось.
- Секунду, ви не розумієте. Шо я мусю сказать його родичам? «Мені шкода, но ваш син пройшов Крим і Рим, вбив 1488 невірних, їв коніну і пив кєрасін, но як ванільна тьолка втратив свідомість на ристалищі і від того помер»? Може ви йому хоч грудну жабу тут пропишете, чи то подагру якусь?
- За кого ви мене маєте? Шо я, страсті от жаби не відрізню?
- Дохтуре, ви скотина.
- *поправляє бейджик* Ой, це пишеться не «скотина», а Скот. Вальтер Скот.
Ну а картіна такі да – Ежен Делакруа, «Викрадення Бріаном Ревекки».
- Дякую, дякую. Я дуже хвилююсь, вручаючи цю почесну відзнаку. Тут стільки достойних героїв – пані Боварі, Омелько Кайдаш, Гетсбі. І тим не менш. Статуетку «Золотий пєндєль» отримує… Бріан де Буагільбер, роман «Айвенго»! *оплески* Привітаємо нашого переможця! До речі, а де ж він?
*зал хором* - ОН УМЄР ЖЕРТВОЙ СОБСТВЄННИХ НЄОБУЗДАНИХ СТРАСТЄЙ! Га-га-га-га-га-га-га!
________________
Так, направду давно хотів сказати, що не читав я ще більш ідіотської розв’язки роману, ніж в цьому творінні Вальтера Скотта. Смерть головного антигероя в фіналі епопеї – несучись зі списом на свого заклятого ворога лютий Бріан де Буагільбер ні з того, ні з сього падає з коня і помирає «от мучівших єго страстей» - явно говорить нам про те, що Скотт просто притомивсь писати роман й не схотів мозгувати над вміняємою розв’язкою. А тут вже й труби горять, дедлайни тиснуть, тож чому б антагоністу, матьорому лицарю-храмовнику просто не взяти, й самовільно не подавицця мацою на самому піку кар’єри, не пояснюючи нікому причин? Як на мене, фейл, сер Вальтер. То ж вам всьо такі не якась Анна Карєніна.
Я аж так і представив розмову свідка того бою, магістра тамплієрів Луки де Бомануара з патологоанатомом, шо робив обстеження трупа.
- Так, шо тут у нас в справці? «Он умєр жертвой собствєнних нєобузданих страстєй»… Што? Дохтур, ви ніц не попутали?
- Ніт.
- Док, може все ж таки з коня впав і в’язи скрутив?
- Ні.
- Перевтома? Перегрівсь? Впав в пилюку і задихнувсь? В нас таке буває, знаєте лі.
- Іс-клю-чєно. Він умєр жертвой страстєй.
- Нє-нє, док, стійте, яких страстей? Буагільбер з Хаттіну вирвавсь без подряпини і облогу Єрусалиму витримав, які йому можуть бути страсті?
- Нєобуздані, тут же написано ось.
- Секунду, ви не розумієте. Шо я мусю сказать його родичам? «Мені шкода, но ваш син пройшов Крим і Рим, вбив 1488 невірних, їв коніну і пив кєрасін, но як ванільна тьолка втратив свідомість на ристалищі і від того помер»? Може ви йому хоч грудну жабу тут пропишете, чи то подагру якусь?
- За кого ви мене маєте? Шо я, страсті от жаби не відрізню?
- Дохтуре, ви скотина.
- *поправляє бейджик* Ой, це пишеться не «скотина», а Скот. Вальтер Скот.
Ну а картіна такі да – Ежен Делакруа, «Викрадення Бріаном Ревекки».
Немає коментарів:
Дописати коментар